Читати книгу - "Заборони тебе кохати, Ольга Вісмут"

— Гей, — мене накриває холодним потом. — Віддай телефон!

Але він підіймає руку з телефоном вгору, а іншою рукою утримує мене на стільці.

— Спочатку ти мене поцілуєш, — заявляє з нахабною усмішкою. — В губи.

І що робити? Кричати? Ох ні, останнє, що мені потрібне, це увага до своєї персони. Начальство потім не пробачить.

— Гаразд, — здаюся.

Нахиляюсь до нього і дзьобаю в рот сухими губами.

— Не так, — рука Влада з силою притискає мене до нього. — По-дорослому, ціпа.

Упираюся руками йому в плечі:

— Але ж я сказала, що мене одружені не цікавлять!

— Начхати, що тебе там цікавить. Давай, не ламайся, не цілка ж. Ти мені відразу сподобалася. Розважимося сьогодні, а потім просто розбіжимося. Але якщо захочеш, то зможемо ще зустрічатися. Я чоловік не бідний.

Він хапає мене за потилицю. Мить — і його губи втискаються в мої.

Від несподіванки я широко розплющую очі. Мій погляд метушиться в паніці по напівтемній залі. І тут помічаю знайому постать. Тілом розпливається жар.

Микита.

Він стоїть на порозі зали, явно виглядаючи когось у натовпі. За його спиною маячать ще кілька хлопців.

Починаю мугикати.

Влад мене відпускає.

— Ну що? — облизує губи. — Сподобалося?

— Ні, — гидливо витираю рота. — Я пішла.

Намагаюся підвестися, але підлога раптово йде з-під ніг. Я хапаюся за перше, що потрапило під руку — Влада.

І зустрічаюся поглядом із Микитою. Він дивиться на мене впритул.

Уявляю, що він зараз бачить.

Головний бухгалтер. Зразок для наслідування. Надудлилася так, що на ногах встояти не може. Вішається на мужиків.

— То разом підемо, — Влад перехоплює мене за талію.

Але поруч із нами вмить з’являється Микита.

— Відпусти її.

Я вивертаюсь із рук Влада й чіпляюся за шию Микити. Ноги не тримають.

Вдихаю запах Славського. М-м, який же він приємний. Шалено подобається.

— У нього мій телефон, — шепочу хлопцю. — Тільки без бійки, будь ласка.

Сама шокована від ситуації. Але що робити? Менше пити треба було. Тепер «вертольотики» в голові й підлога весь час силкується уплисти з-під ніг.

Микита притискає мене до себе. Його руки такі гарячі…

— А ти ще хто такий? — цідить Влад.

— Її знайомий, — твердо відповідає Микита.

— То я теж знайомий. До того ж дівчина погодилася провести зі мною вечір.

Позаду Влада з’являються його бугаї.

Мене накриває жах. Бракувало тільки розборок!

— Тікаємо, — хапаю за руку Микиту й тягну за собою.

Але хлопець залишається на місці, а я за інерцією проїжджаю трохи вперед.

— Тоха, — кидає Микита хлопцеві, що стоїть поруч.

Я тільки зараз помічаю його. Високий, симпатичний, крізь тканину футболки проступають рельєфні м’язи.

А він раптом підморгує мені.

— Проведи Діану Георгіївну на вихід. Мені тут треба перетерти дещо.

— Без проблем, Микитосе, — відповідає той і підставляє мені лікоть.