Читати книгу - "Вовчиця. Присяга крові, Анна Юняєва"

– Я вже піду. – сказав Сальван та покинув кімнату лишаючи брата з сестрою на одинці.
– Що сталося? – першою порушила тишу Ельза.
– Ніко покинув поселення. – промовив вовк та сів за стіл.
– І в чому проблема? – схрестивши руки на грудях запитала Альфа.
– Це ще не все. Тиждень тому він викрав документи на землю біля поселення Мільськ, які належать нашій зграї та продав цю землю нашому ворогу - клану Роксона, всіх вовків, які проживали на цій землі вбили. Альфа Роксонів не пошкодував нікого.
Ельза вивільнила кігті та загарчавши перекинула стіл, за яким сидів брат.
– Покидьок! Як він міг?! – вовчиця важко дихала та гарчала від злості. – У мене не було нагоди сказати тобі, що Сальван більше не Бета, від сьогодні ця посада твоя. То ж ось моє перше доручення - оголоси Ніко вигнанцем та признач за нього винагороду. Нехай мені доставлять його живим або мертвим. Всі в клані мають знати, що за зраду я нікого не пожалкую, навіть, рідного брата. – Ельза все ще стримувала звіра в середині себе, який рвався на волю, проте гарчання видавало всю її злість.
– А що робити з кланом Роксона? – підвівшись зі стільця запитав вовк.
– Що до цього не хвилюйся, він поплатиться за те що накоїв. Обговоримо це зранку, зараз я не в стані тверезо оцінити ситуацію, не хочу приймати рішення керуючись емоціями. – вона стиснула руки так міцно, що її вовчі кігті врізалися в її долоні до крові. Майло підвівся та попрямував до виходу даючи можливість побути Ельзі на самоті. Та щойно він вийшов за двері, як почув потужний гуркіт, щось вдарялося об стіну, а потім падало з гуркотом на підлогу, він чув це доки не віддалився. Новина сильно вдарила по Альфі, через що вона вийшла із себе та розгромила всю кімнату, яка більше нагадувала тепер гармидер.
Оглянувши кімнату вовчиця вийшла геть та пішла до свого будинку, злість та розпач так і не відступили. Зайшовши до будинку вона нікого не побачила на першому поверсі, проте відчула присутність Тео. Ельза мала бути сьогодні сама вдома, адже мати поїхала до своєї сестри на декілька тижнів, хоч присутність Тео її зазвичай дратувала та зараз вона рада, що сьогодні не лишиться зі своїми думками на самоті. Вона піднялася на другий поверх та проходячи повз кімнати, яка була напіввідчинена побачила вовка в одному рушнику, він говорив з кимось телефоном. У віддзеркаленні вікна не приховалися його мускули, по яких стікали краплі води. Ельза не спускала з нього очей, їй подобалося бачити зараз його таким. Тео відчув Ельзу та обернувшись побачив на собі її погляд, від чого на його обличчі з'явилася ледь помітна усмішка.
– Я перетелефоную. –  сказав вовк та скинув дзвінок.
–  Зайшла помилуватися чи хотіла поговорити про щось? – усмішка не зникала з його обличчя.
Ельза підняла голову та увійшла у кімнату повільно скорочуючи між ними відстань. Вона підійшла так близько, що відчула його важкий подих на своєму чолі.
– Сьогодні був дуже кепський день, давай без зайвих розмов. – промовивши це вона схопила руками його обличчя та поцілувала. Тео здивувався її поведінці, тому не сміливо відсторонив її від себе.
– Що сталося, Ельзо? – він поглянув в її очі очікуючи на відповідь, яку вовчиця так і не дала. – Я не хочу користуватися твоїм емоційним станом, краще поговоримо завтра, не хочу, щоб ти потім пожалкувала зробивши необдуманий вчинок.
– То зроби так, щоб я не пожалкувала. – вона знову поцілувала його, проте цього разу наполегливіше й Тео не зміг встояти її напору. Він підхопив її за талію, від чого їй довелося обхопити його ногами та притиснув її до стіни. У кімнаті лунало їхнє гарчання, вовчиця вивільнила кігті та провела ними по спині Тео, від чого він прикусив її губу до крові та відсторонився даючи їй змогу віддихатися.Ельза облизала кров зі своїх губ та продовжила поцілунок. На підлозі лежав верхній одяг вовчиці, який Тео розірвав, а згодом й рушник вовка приєднався до решти одягу. Гарчання не стихали всю ніч й лише під ранок вони заснули лежачи на підлозі.