Читати книгу - "Жагучі серця , Ксана Рейлі"

Вікторія

— Ох, це тато! — перелякано сказала я, змушуючи Алекса відсторонитися. Я відчула, що мої щоки почервоніли під його пильним поглядом. — Я вийду з ванної першою і заберу його з будинку. Ти будь тут, доки я не заберу його. Не хочеться, щоб він спіймав нас.

— Добре, — погодився хлопець.

Я швидко глянула на нього, а тоді попрямувала до дверей. Тільки хотіла відчинити їх, як Алекс раптом перекрив мені шлях своєю рукою. Я ще сильніше зашарілася, адже він був так близько. Хлопець нахилився ще ближче до мого вуха, уважно роздивляючись мене.

— Ти задоволена? — тихо спитав він.

— Що? — розгублено спитала я, глянувши на нього.

— Тобі сподобався поцілунок?

Я напружилася від цього запитання. Не дуже хотілося, щоб Алекс тішив своє самолюбство.

— Нормально, — пробурмотіла я.

— Це безумовно найкраще, що ти могла сказати.

Алекс широко усміхнувся мені, та чомусь не поспішав відходити. Я легко вдарила його в бік, щоб він нарешті дозволив мені піти.

— Вікторіє? Ну, де ж ти?! — знову повторив тато.

— Вже йду! Одну хвилинку! — голосно сказала я та уважно подивилася на Алекса. — Не виходь, доки я не виведу батька, зрозумів?

Алекс сперся до стіни збоку від мене та кивнув головою. Я трохи завагалася, бо чомусь мені захотілося крадькома поцілувати його на прощання. Та все ж я стримала свої емоції та швидко вийшла з ванної кімнати, зачинивши за собою двері. На щастя, тато був у вітальні.

— Щось сталося? — спитала я, глянувши на нього. — Я була у ванній кімнаті, тому не одразу почула, що ти гукав мене.

— Дивно, що я не чув шуму води, — пробурмотів він, а потім байдуже махнув рукою. — Хотів тобі показати дещо в гаражі.

Я усміхнулася, бо мені навіть не доведеться брехати, щоб вивести тата на вулицю. Я підбігла до нього та радісно взяла його під руку. Тато підозріло глянув на мене, але моя усмішка змусила його теж усміхнутися. Ми разом попрямували на вулицю.

— Я зачиню двері! — голосно сказала, щоб Алекс почув.

Тато насупився від моєї дивної поведінки, але нічого не сказав. Він повів мене до новенького гаража, який збудували лише декілька місяців тому. Я помітила всередині якийсь автомобіль, накритий тканиною. Тато відпустив мою руку, а тоді підійшов до капота автівки.

— Готова? — спитав він, глянувши на мене.

Я не дуже розуміла, що відбувається, але кивнула головою. Тато одним махом потягнув на себе тканину. Я побачила новенький блискучий спорткар білого кольору з червоними смугами та чорним номером з обох боків.

— Вау! — вражено мовила я та повільно підійшла ближче. — Він неймовірний.

— І твій, — додав тато.

Я шоковано подивилася на нього. Думала, що він жартує, але його усмішка переконала мене в протилежному. Я радісно запищала та кинулася йому на шию. Тато спіймав мене у свої міцні обійми. Він легко підняв мене, а я так сильно чіплялася за нього, наче після довгої розлуки. Коли тато поставив мене на ноги, то я уважно подивилася на нього.

— Це означає, що...

— Що ти в команді, Вікторіє.

Я не стрималася та ще ширше усміхнулася.

— Боже! Мені не віриться. Дякую, тату. Ти такий хороший у мене.

— Ти довела мені, що готова до чемпіонату. Бачиш, тут навіть твоє улюблене число.

— Одинадцять, — прошепотіла я, дивлячись на номер на автівці. — Як мій день народження.

Тато раптом охопив моє обличчя своїми руками та уважно подивився мені в очі.

— Це рішення далося мені дуже складно, адже перегони — ризикований спорт. Коли ти сідаєш в автомобіль, то розумієш, що цей заїзд може бути останнім у житті. Я не хочу, щоб ти їздила з такими думками, чуєш? Думай лише про кубок, — твердим тоном сказав тато. — Якщо це справді те, чого ти хочеш.

— Хочу! — швидко сказала я. — Це не просто моя мрія чи ціль. Це — мій сенс життя.

— Ти так сильно нагадуєш мені мене. — Тато легко усміхнувся та ніжно погладив мою щоку. — Я теж колись був таким запальним, цілеспрямованим, наполегливим. Не бачив нічого, окрім кубка. Чесно кажучи, я досі думаю, що саме це допомогло мені здобути перемогу.

— Тричі, — зауважила я.

— Але, Вікторіє, я хочу, щоб ти дещо зрозуміла. Дуже часто нами керують емоції, які не дають зосередитися на тому, що справді для тебе важливо. Я не кажу, що перегони мають бути для тебе найголовнішими у житті, але якщо це ціль, то по-іншому не можна.

— Так і є, тату. Перегони та сім'я — це єдине, що має для мене значення.

— Добре. Тоді я можу не хвилюватися. Та все ж я б радив тобі не прив'язуватися до когось іншого на період чемпіонату. Інколи так буває, що люди роблять боляче. Це ламає, Вікторіє. Це дуже сильно ламає. Я знаю, що кажу. Особливо, якщо це стається під час чемпіонату. Тоді важко зібратися, блокувати біль, намагатися ігнорувати його та думати про щось інше. Мозок не сприймає абсолютно нічого, окрім образи та злості. Я не хочу, щоб це сталося з тобою. Емоції так сильно керують нами.

— Не хвилюйся. Я вмію тримати їх під контролем.

— Мені теж так колись здавалося, доки... — Тато раптом замовк, а потім глибоко вдихнув. — Просто будь обережною зі своїми почуттями.

— Ти кажеш не закохуватися мені? — спитала я та тихо засміялася. — Це точно не про мене.

— Я непокоюсь через цих двох хлопців з команди Садика. Вони ще молоді та запальні юнаки, а ти дуже красива дівчина. Хтось з них може зацікавитися тобою чи навіть обоє. Артур і його сини — це не ті люди, яким варто довіряти. Вони можуть використати твої почуття, щоб усунути тебе з чемпіонату. Ми не знаємо, які ігри ці хлопці ведуть насправді.

Я опустила погляд вниз, а в моїй уяві одразу ж з'явився Алекс. Я знала, що дуже сильно помилилася, коли дозволила йому наблизитися до мене, але що тоді робити з почуттями?

— Вони — мої конкуренти та вороги, — впевнено сказала я. — І це ніколи не зміниться.

— Я знав, що ти розумніша за це, — мовив тато, а тоді кивнув головою в сторону автомобіля. — Прокатаємося?

Я усміхнулася, але з моєї голови ніяк не виходили слова батька. Він мав рацію. Я повинна бути обачнішою з Алексом. Не варто забувати, чий саме він син. Я справді розумніша за те, щоб дозволити собі зруйнувати все через один непоказний поцілунок. До вечора ми з батьком повільно їздили на новому автомобілі та вивчали усе. Потрібен час, щоб я звикла до нього, але як тільки я сіла за кермо цього спорткару, то одразу ж відчула, що це — моє. Додому ми повернулися разом.

Декілька днів я всіляко уникала Алекса, хоча наші погляди інколи зустрічалися в будиночку чи на автодромі. Я весь час була зайнята з батьком, а коли залишалася сама, то втікала кудись якнайдалі. Розуміла, що варто поговорити з ним, але просто не могла наважитися. Тато чомусь поїхав раніше додому, а я залишилася в гаражі, щоб роздивитися усе під капотом мого автомобіля. Антон — найкращий друг тата та головний механік у команді допомагав мені розібратися з усім, але згодом він також поїхав додому до своєї дружини та дітей. Я уже теж зібралася йти геть, як відчула в гаражі ще чиюсь присутність. Тіло напружилася, наче струна, бо я дуже добре знала кого побачу за своєю спиною.

— Мені не подобається, що ти уникаєш мене, — холодним тоном заговорив Алекс.

Я важко видихнула та обернулася до нього обличчям. Він стояв, спершись до дверей гаража. Сьогодні на ньому була звичайна чорна футболка без жодних надписів та шкіряна куртка. Я швидко відвела погляд, збираючись з думками.

— Алексе, — почала я, — мені здається, що ми занадто далеко зайшли. Нам треба припинити ці ігри

— Ігри? — перепитав він. — Мені здавалося, що між нами все серйозно.

— Якщо ти про той поцілунок, то це була помилка. Ти сам розумієш, що наш зв'язок з самого початку був неможливий.

— То розірви його, — різко сказав Алекс. — Ну ж бо, Вікторіє! Скажи мені щось таке, щоб я відчепився від тебе. Щоб у мене навіть не було бажання дивитися у твою сторону, розмовляти з тобою.

— Ти хочеш, щоб я образила тебе?

— Не стримуйся! Я втомився бігати за тобою. Просто скажи, що думаєш.

— Добре, — прошепотіла я та кивнула головою. — Ти не той хлопець, з яким я б хотіла зустрічатися. Те, що було між нами раніше, — це просто гра. Я хотіла розважитися, повеселитися та трохи розслабитися перед чемпіонатом. Не одразу зрозуміла, що граю з вогнем, бо ти — мій ворог та суперник. Ти не подобаєшся мені, Алексе. Той поцілунок був для мене неприємним та навіть огидним.

— Твоє тіло говорило мені зовсім інше, — буркнув він, примруживши очі. — Але я зрозумів тебе. Тільки, Вікторіє, брехати ти не вмієш зовсім.

— Але я таки сказала правду. У нас нема шансів. Просто змирися з цим і забудь про мене.

Алекс кивнув головою та випрямився. Він опустився погляд вниз, наче думав про щось, а потім глянув мені в очі.

— Уже забув, — холодно мовив хлопець. — Як тебе звати? Хоча знаєш, краще не відповідай. Мене це більше не цікавить. Думаю, що якраз прийшов час зателефонувати Анжеліці.

І на цих словах він розвернувся та вийшов з гаража, залишаючи мене. Я втомлено видихнула, спершись до капота свого автомобіля. Не думала, що почуватимуся таким стервом через цю розмову. Не знаю, чи зачепили мої слова Алекса насправді, але, здається, між нами усе закінчилося. Тільки радощів я не відчувала зовсім.

Повернулася я додому пізніше, аніж зазвичай. Я залишила свій Феррарі на звичному місці серед інших автівок у гаражі, а тоді піднялася сходами в дім. У коридорі світла не було. У вітальні та кухні теж. Я подумала, що усі вже у своїх кімнатах, але мою увагу привернули силуети на терасі. Я підійшла ближче до панорамного вікна у вітальні. Побачила батьків, що стояли на вулиці, обіймаючись. Тато щось тихо розповідав мамі, а вона усміхалася та тулилася до нього, наче маленький котик, що хотів ласки. Біля нас з Тео вони завжди намагалися бути серйозними батьками, але інколи я ловила їх на таких особливих моментах. Згадала, як часто тато крадькома цілував маму, гадаючи, що ми з братом не бачимо. Усмішка з'явилася на моєму обличчі, коли я спостерігала за нами. Як добре, що вони порозумілися після моєї витівки з тим чемпіонатом. Я вирішила втекти тоді, коли тато раптом поцілував маму в губи. Швидко поспішила до себе в кімнату, а коли опинилася в ній, то сильно сперлася спиною до стіни. У голові чомусь з'явився той поцілунок з Алексом. Я мимоволі торкнулася пальцями своїх губ, які начебто почали пульсувати від одних лише спогадів. І хоч я сказала Алексу, що той поцілунок був для мене огидним, насправді це зовсім не так. Ніколи раніше не відчувала стільки емоцій бажання, як у той момент. Це безперечно був найкращий поцілунок у моєму житті. Я глибоко вдихнула та похитала головою, щоб не думати про це. З Алексом уже все покінчено.