Читати книгу - "Час бою (болю), Соломія Даймонд"

— Гадаю, ця злива затягнеться ще надовго. Якщо ти не поспішаєш, то ми б могли посидіти в одному з закладів, — запропонувала я. Оля схвально кивнула й ми попрямували до пішохідного переходу.  

— Приємно познайомитися з тобою особисто, Аліно. Я надіялася, що наша перша зустріч пройде геть за інших обставин, але виявилося, що в долі на кожного з нас свої плани.  

Колега Свята передала мені пакет перед тим, як ми зайшли в кав’ярню. Я боролася з бажанням притиснути той пакунок до своїх грудей і востаннє насолодитися рідним запахом брата. На щастя, мені вистачило сміливості і я з жалем поклала пакет на стіл. Ми замовили чай і повісили верхній одяг поруч з столиком. Струсивши вологу з парасолі, я зручно вмостилася на невеличкому диванчику.  

— Свят нічого мені про тебе не розповідав. Ви давно знайомі? — запитала я, порушуючи тишу між нами. Мовчанка тепер мене лякала й натякала на те, що я без Святослава залишуся самотньою в цьому світі.  

— Ми були знайомі декілька місяців. Це було кохання з першого погляду. — Добре, що чашки з чаєм нам ще не принесли, бо одна з них би зараз точно була на підлозі. Кохання? Мій брат навіть не натякав мені на те, що у нього є дівчина. Невже він стільки часу приховував її від мене? — Милі записки в робочий час роботи, затишні розмови під час перерв, романтичні побачення... Ми були такі щасливі. — Не тільки в моїх очах, але й в “дівчини?” мого брата з’явилися сльози. Вона з таким особливим трепетом та теплом згадувала про нього, а мене в цей момент переповнювало почуття несправедливості та образи. Чому він приховував стосунки від мене? — Я тільки декілька днів тому призналася йому в тому, що я вагітна, а тут ця аварія. Ця новина не просто ошелешила мене, а... Весь мій світ зруйнувався в один момент. — І мій схоже, що теж. Свят обманював мене? Хіба ж таке можливо?  

— Ти впевнена в тому, що ми зараз говоримо про мого брата? Святослав ніколи не казав мені про те, що у нього є кохана. 

Дівчина розвела руками в сторони, а після цього потягнулася до своєї сумочки. Звідти вона витягнула телефон і передала його мені. У галереї було безліч фото зі Святом. Я так розгубилася, що навіть не знала, що сказати. У мене виникло дуже багато питань, але людина, якій я могла їх задати, вже була мертва. В голові не вкладалося те, що в мого братика є дівчина та ще й скоро з’явиться малюк. Це виходить, що я буду тіткою?  

— Дитина? Що ти збираєшся з нею робити? — Мені стало лячно. Оля опинилася в жахливій ситуації.  

— Я кохала його і знаєш... Навіть попри його смерть я продовжую його кохати. Ця дитина — єдине, що в мене залишилося від нього. — Я бачила як їй важко, тому взяла її за руку в знак підтримки. — Я залишу її. У мене впливові та багаті батьки, які допоможуть з вихованням. Ця крихітка ніколи й нічого не буде потребувати, окрім татової любові та підтримки. Який же це світ несправедливий! — Вона стукнула кулаком по дерев’яній поверхні, а потім різко відвернулася, коли поруч проходив офіціант з тацею десертів. — Вибач, мені потрібно до вбиральні. Це токсикоз.  

Я залишилася наодинці з чашкою чаю, яку приніс для мене працівник кав’ярні та зі своїми думками. Життя вже ніколи не буде таким як раніше, вірно?