Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

На всіх порах я влетіла в кафе, шукаючи руду шевелюру. Ось вона! Не помітити кучеряву «вогненну» бестію неможливо, хоч би скільки в кафешці було людей. Рита, обернувшись, помахала мені доглянутою ручкою з яскравим манікюром. На її обличчі були і радість і обурення одночасно. Чого тільки варті надуті яскраво-червоні губи! А величезні зелені очі, що палають нездоровим блиском хижачки! І чому тільки вона незаміжня досі? Власне, я знаю чому… Через її нестерпний характер. Не вміє вона бути слабкою і лагідною, що було б під стать її тендітній витонченій фігурці. Вона точно не ніжна квітка. Думаю, робота теж на неї впливає, змушує носити броню, пробитися через яку під силу далеко не кожному навіть дуже сильному чоловікові.

- Ну, де тебе носить, Ясьо! Півгодини вже чекаю! Другу чашку кави допиваю!

- Та годі! Ти їх по сто на годину випиваєш залпом - це не показник, - пожартувавши, обняла я подругу.

Все ж таки не бачилися вже кілька тижнів, при тому, що живемо в одному місті. У моїх обіймах Ритка розтанула і заспокоїла свій запал.

Я плюхнулася на м'який шкіряний диван навпроти неї. Швидко зробила замовлення офіціанту, що швидко підійшов до мене. За сусіднім столиком відпочивали троє вже трохи захмелілих чоловіки. Моя персона привернула їхню увагу, і вони, навіть не ховаючись, явно поглядали в наш бік.

- Слухай, а ти розкішно виглядаєш! Мабуть сексом щойно займалася? - на весь зал голосно заявила вона без долі сором'язливості, так що за сусіднім столиком стали обертатися чоловіки, що шумно випивали у компанії.

Я пирснула від сміху. Подруга у своєму репертуарі. Трепетна лань на вигляд (в Ритці від сили кілограмів 45 ваги) зі зворушливими рудими кучерями і в діловому костюмі - далеко не скромниця і ой яка гостра на язик.

- До речі, не встигла через зустріч із тобою! - перейнявши її уїдливу манеру розмови, пожартувала я.

Взагалі, Маргарита досить серйозна жінка – справжня «залізна леді», але в моїй компанії вона завжди розслабляється та почувається розкуто та вільно. Я знаю Риту вже кілька років, як і вона мене. Вона була моєю студентською подругою, хоч і навчалися ми у різних ВНЗ. Так сталося, що ми пересікалися на різних заходах від студрад, потім виявилось, що наші гуртожитки по сусідству. Так і почалася тісна дружба. Я знаю всю її підноготну, як і вона мою, тому нам немає сенсу корчити великосвітських дам одна перед одною.

- А чого ж спізнилася? - здивовано запитала вона, надувши і без того пухкі губки.

Офіціант приніс мені каву і легкий салат з куркою, і я почала швидко поглинати найсмачнішу в світі їжу, адже на роботі навіть пообідати було ніколи.

- Клієнтка затримала... Вибач.

Один із чоловіків за сусіднім столиком наважився підійти до нас із пляшкою шампанського.

- Дами! Може, об'єднаємо наші столи, так сказати… Це ось… від нашого столика – вашому… Ммм? - Промуркотів він, рясно поширюючи на нас з подругою пари алкоголю.

- Спасибі, але ні, - грубо відрізала я, кинувши зверхній погляд на чоловіка. Одягнений він був пристойно, але виглядав вже трохи пошарпано. Типовий "лицар кубків". І зараз він не поспішав здаватися, втрачаючи деякі звуки в словах від кількості випитого.

- Бачите, у мого товариша по службі сьогодні день народження. Він частує. Приєднуйтесь!

- Ми можемо самі себе почастувати. Ще раз дякую, але в нас дівич-вечір, - втрутилася Ритка.

Чоловік пом'явся біля нас, щось мямлячи собі під носа, але бачачи нашу нульову реакцію, забрав своє шампанське і все-таки повернувся до товаришів під їхні гучні й не зовсім приємні коментарі щодо нас. Ми, вдавши, що не помічаємо напівтверезих кретинів, спокійно продовжили розмову.

- Як справи у нашої зірки? - з легким глузуванням поцікавилася Рита, допиваючи каву.

- Якщо ти про Влада, то все гаразд. Клієнти йдуть, робота кипить, удома теж все добре…

У Рити з Владом давня ворожнеча. Причому – взаємна. Двоє моїх найдорожчих людей ненавидять один одного! Це дуже незручно. Як мінімум, неможливо зібратися разом на свято, вийти кудись, з'їздити відпочити. Ні, ну можна, звичайно... Але великий ризик, що Рита з Владом знову почнуть обмінюватися шпильками і зіпсують вечір усім, хто буде поруч із ними в радіусі ста метрів. І під цю категорію підпадають не лише я та наші спільні друзі, а й офіціанти, випадкові перехожі та свідки цієї зустрічі.

- А ти як? Так само по вуха в роботі? - намагаючись скоріше змінити тему розмови, спитала я.

- О так! Серйозний кейс намічається... Розкручую зараз одного підприємця.

- І як? Плетки та наручники вже пішли у хід? - Іронічно хіхікнувши, підморгнула я.

- Боюся, що якщо він не розколеться, то в хід підуть справжні наручники… Ні, у мене зараз інший чоловік на прикметі, але між нами поки що нічого немає. А я вже звелася вся, розумієш, про що я?

– Я завжди розумію, про що ти. У тебе одне в голові…

– Карти брала? Може, подивимось його, га? - змовницьки запитала вона, впиваючись у мене своїм хитрим поглядом.

- Прямо тут чи що? Якось незручно ... - відмахнулася я, дожовуючи свій салат, і покосилася в бік п'яної трійці за сусіднім столиком.

- А що такого? Ну, будь л-а-а-сочка! - наполягала Рита, дивлячись на мене так жалісно, що відмовити їй було просто неможливо.

*******************************************************************