Читати книгу - "Шлюбні ігрища жаб, Андрій Анатолійович Кокотюха"

Попереду не було руху. У відчинені вікна салону вповзав слабкий запах диму.

— Пробка, — повідомив водій, висунувшись з вікна. — Мусора… Пожежники…

— Боб, дізнайся, що там, — нетерпляче наказав Петрович, нервово зазираючи на годинник.

Боба не було десять хвилин.

— Це надовго, — сказав він, сідаючи на своє місце. — Там аварія наче… Тачка горить прямо посеред дороги. Я думаю, там вовтузиться будуть мінімум півгодини…

Петрович вилаявся.

— Загоряти тут і витрачати час я не буду. Хрін його знає, скільки це все буде тягнутися, а у нас тут вантаж… Звертай праворуч! — звелів водієві.

— Ми нічого не виграємо, — ліниво відповів той. — Це — великий гак.

— Ти пропонуєш стирчати тут? Ми поспішаємо, ти це знаєш. Поїхали!

Водій байдуже стенув плечима.

Стас першим побачив кремову «дев’ятку», що наближалася.

Роздивлятися номери не було коли, він потягнувся за рацією.

Але «дев’ятка» проскочила повз них.

— Я так і знав, — вичавив з себе Петруня, дивлячись, як вона віддаляється. — Між іншим, інших кремових «дев’яток» я сьогодні тут не бачив… Ми заробили п’ять сотень… Труби відбій, Стасику…

— В принципі, ми могли б зрізати кут, — сказав водій.

— Ти про що? — не зрозумів Петрович.

— Ми проїздили повз поворот. Ну, там ще двоє хлопців машину ремонтували на узбіччі… Якщо там повернути, можна виїхати на київську трасу. Грунтова дорога там, правда…

— Чого ж ти мовчав? Хіба не знаєш, що ми поспішаємо?

— Там пилюки багато… Спека…

— Розвертайся, ідіоте!

Водій знову байдуже стенув плечима.

— Вони повертаються, — прошепотів Петруня, не вірячи своїм очам. — Стасе, вони їдуть назад!..

— Спокійно…

«Дев’ятка» збочила з траси і проїхала повз них, залишивши за собою хмару сірої пилюки.

Стас схопив рацію.

— Василю, прийом! Василю! Клієнти їдуть до вас! Повернулися!

— Зрозумів, кінець, — відгукнулася рація голосом Василя.

Петруня тим часом перегородив дорогу знаком «Проїзд заборонено», квапливо сів за кермо, увімкнув запалювання, до кінця вдавив педаль зчеплення, потім повільно натиснув на газ, відпускаючи одночасно ліву педаль.

Машина зафуркала, загарчала, але з місця не зрушила.

Петруню пробив холодний піт.

Коли з другої спроби «трійка» знову не завелася, Стас закричав:

— В чому справа? Чому ми стоїмо? Петруню, чому стоїмо?

— Н-не знаю…

Голос Петруні тремтів.

Стас виштовхнув його із салону і сам спробував завести машину. Результат був аналогічний.

І йому стало страшно.

Сержант ДАІ махав жезлом, вимагаючи зупинитися.

— Що за явління? — здивувався Петрович. — Якого дідька йому тут треба?

— Проскочимо мимо — і всі діла! — Боб був спокійним.

— Навіщо нам заводитися з ДАІ? Може, йому цигарка потрібна? З куривом тепер самі знаєте як, — зауважив Сем.

— Гальмони. Що нам втрачати? Може, справді дурниця якась…

Водій слухняно натиснув на гальма і вийшов з машини.

Сержант не поспішав. Чекав, доки до нього підійдуть. Водій наблизився, на ходу виймаючи права.

— Сержант Ковальчук! — кинув руку до козирка Вася, взяв документи, критично вивчив їх.

— Так що сталося, командире? Які проблеми?

Стас і Петруня повинні під’їхати з хвилини на хвилину. Не знаючи, чим зайняти водія, Вася ще раз уважно вивчив права, звірив фотографію з оригіналом.

Час тягнувся повільно. Повз, як гусінь по стеблині трави.

— Чув, командире, я не все зрозумів, — неквапні рухи сержанта ставали підозрілими….

Вася насилу стримував хвилювання. Де хлопці застряли?

…Ідіот, суко, придурок, кретин, козел смердючий, дебіл, я ж просив тебе перевірити машину, я ж просив тебе, потвору, я ж попереджав, я ж зараз вб'ю тебе, падло…

— Щось не так, — сказав Петрович і витягнув кольт калібру нуль тридцять вісім. — Чому він сам? Вони ж парами їздять? Щось не те…

Такий самий кольт з’явився у Семовій руці. Боб витяг з-під сидіння АКМ і зняв його з запобіжника.

— Я нічого не розумію, командире, — вкотре повторив водій.

Тон його ставав все більш підозрілим. Василь неквапом повернув йому права, потім ступив два кроки назад і вийняв пістолет.

— Не зрозумів, — водій втупився в чорне, безпристрасне дуло.

Василь мовчки кивнув головою, закликаючи дурного водія озирнутися.

З густої трави піднявся Басмач з автоматом напереваги.

З-за колосків жита виріс Гога. Він стояв якраз за «дев’яткою», впевнено спрямовуючи на машину револьвер.

Петрович оцінив ситуацію миттєво. Він підморгнув Семові і відчинив дверцята. Сем зробив те ж саме. Боб відкинувся на спинку сидіння.

— Зброю — на землю! Чемодан з грішми викинути з машини! — уривчасто наказав Басмач, клацаючи затвором автомата.

— О’кей, хлопці! — голосно вигукнув Петрович.

З машини вони вистрибнули одночасно з Семом. Гога двічі пальнув у їхній бік.

Куля — дура. Гога стріляв не цілячись — просто реагував на рвучкі рухи супротивника. Сем потрапив під одну з них, з криком схопився за бік і впав у пилюку. Петрович встиг пірнути в зарості жита.

Постріли відволікли Васину увагу. Він на мить подивився в бік стрілянини, і цього було досить, шоб водій хвацьким ударом вибив з його руки пістолет, а другим ударом повалив його на землю.

Боб дав у бік Басмача коротку чергу. Він навіть не цілився, просто висунув з вікна дуло автомата. Басмач встиг пригнутися, розпластався на землі. Його черга пробила колеса з лівого боку машини. «Дев’ятка» з сичанням просіла на лівий бік.

Пістолет був уже в руках водія. Промахнутися у Василеву голову йому було неможливо.

Басмач, лайнувшись, стрельнув у водія. Той немов переламався навпіл і рухнув поряд із сержантом.

Кулі з автомата Боба спушили землю біля самого носа Басмача, і він перекотився праворуч, не даючи супротивнику пристрілятися.

Гога безпорадно озирався на всі боки, не знаючи, в кого стріляти.

Боб ривком вискочив з машини і впав біля відчинених задніх дверцят. Автоматна черга змусила Гогу притиснутися до землі. Він стрельнув двічі, обидва рази промахнувся.

Басмач був на війні, на справжній війні, де кожну секунду можна використати собі на користь. Тому він змією ковзнув через дорогу і перевів подих тільки біля бампера «дев’ятки».

Петрович вийшов прямо на Гогу. Несподіванка злякала хлопця, він бачив тільки наведене на себе чорне око кольта, перекотився на спину, зігнута в лікті рука тримала наган прямо перед собою, палець затято натискував на курок. Його постріли злилися в унісон з голосом кольта. Щось обпекло ліве плече. Коли замість пострілів почулося тільки клацання, Гога з подивом зазначив, що ще живий, а прямо перед ним стоїть, розкинувши руки, супротивник. Ось він хитнувся і повалився прямо на Гогу, той не встиг навіть відкотитися вбік. Всі кулі щільно засіли в грудях Петровича, хоча Гога знову ж таки не