Читати книгу - "Велика маленька брехня"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Тихенько, прошу тебе, — нога Маделін боліла. Схоже, це буде не найкращий день народження, чудово! Занадто багато подій як на один День Маделін. Їй конче необхідно сісти. Оце так-так — потрапити у самісіньку гущу подій.
— Ренато, знаєш, діти часом…
Рената різко обернулася та подивилася на Маделін:
— Хлопчик має нести відповідальність за свої вчинки. Він повинен розуміти, що кожна дія має свої наслідки. Він не може просто душити інших дітей, а потім вдавати, що не робив цього! Зрештою, що тобі до того, Маделін? Порядкуй у своїй хаті, а в чужу не пхайся!
Маделін розлютилась. Вона ж лише хотіла допомогти! Та й «порядкуй у своїй хаті» — прозвучало так старомодно! З часу конфлікту навколо походу до театру для обдарованих дітей взаємини між нею та Ренатою були доволі прохолодними, хоча формально вони все ще залишалися подругами.
Власне, Рената подобалася Маделін, але з самого початку у їхніх стосунках було щось змагальницьке.
«Я б здуріла, якби мусила сидіти вдома і займатися дітьми», — казала Рената Маделін по секрету, і це не мало б ображати Маделін, бо ж та не сиділа вдома, а працювала півдня. Та однак підтекст був наступний: Рената — розумниця, її мізкам потрібна активність, бо ж у неї кар’єра, а у Маделін — робота.
Не полегшувало справи і те, що старший Ренатин син Джейсон був відомим у школі через перемогу у шаховому турнірі, а син Маделін Фред — тим, що був єдиним сміливцем в історії школи Пірріві, котрий видерся на величезну смокву на шкільному подвір’ї, а потім стрибнув з дерева на неймовірну відстань на дах музичного кабінету, щоб дістати тридцять чотири тенісні м’ячики (аби зняти його з даху, довелося викликати бригаду рятувальників. Авторитет Фреда у школі був захмарний).
— Мам, це не важливо, — Амабелла подивилася на маму очима повними сліз. На шиї бідолашної дівчинки Маделін побачила червоні сліди від чиїхось пальців.
— Ні, це важливо, — відказала Рената. Вона обернулася до Джейн:
— Будь ласка, змусь свого сина перепросити.
— Ренато, — звернулася до неї Маделін.
— Не лізь, Маделін.
— Так, Маделін, не думаю, що нам слід втручатися, — зауважила Харпер, котра очікувано трималася поруч із Ренатою та погоджувалася з усім, що та казала.
— Мені дуже шкода, але я не можу змусити його вибачатися за те, чого він не робив, — сказала Джейн.
— Твій син бреше, — відрізала Рената. Її очі горіли за скельцями окулярів.
— Не думаю, — відказала Джейн та підняла голову.
— Мамо, я хочу додому, будь ласка, — сказала Амабелла. Вона знову почала схлипувати. Дивна французька нянька, котра увесь цей час мовчала, взяла її на руки, і Амабелла охопила її талію ногами та утнулася носиком у шию. На чолі Ренати пульсувала вена. Вона стискала і розтискала кулаки.
— Це абсолютно … неприпустимо, — сказала вона бідолашній панні Барнс, котра, мабуть, дивувалася, чому у педагогічному коледжі їх не навчали, що робити у таких ситуаціях.
Рената нахилилася так, що її обличчя було за кілька сантиметрів до обличчя Зіггі.
— Якщо ти хоч коли-небудь знову торкнешся моєї дівчинки, у тебе будуть великі проблеми.
— Гей! — гукнула Джейн.
Але Рената її проігнорувала. Вона випросталася і звернулася до няньки:
— Ходімо, Джульєтто.
Вони подалися через дитячий майданчик, тоді як інші батьки вдавали, що дуже зайняті своїми дітьми.
Зіггі провів їх поглядом. Подивився на маму, почухав носа та проголосив:
— Мабуть, до школи я більше не піду.
* * *
Саманта: Усі батьки повинні піти у поліцію та дати свідчення. Я ще не ходила. І мене нудить лише на саму думку про це. Мабуть, вони вирішать, що я винна. Серйозно, я почуваюся винною щоразу, коли повз мене на світлофорі проїжджає поліцейська машина.
Розділ восьмий
За п’ять місяців до доброчинної шкільної вікторини
— Олені з’їли моркву!
Маделін розплющила очі, щоб у ранковому сонячному світлі побачити надкушені морквини, які тицяла їй в обличчя Хлоя. Ед, який хропів поруч, вчора добряче постарався і надгриз моркву, щоб було схоже на справжні оленячі укуси. Хлоя у піжамі зручно вмостилася на животі у Маделін: розпатлане волосся, усмішка на весь рот та блиск у круглих від захоплення очах. Маделін потерла очі та поглянула на годинник. Шоста ранку. Поспала, блін.
— Думаєш, Санта приніс Фредові картоплину? — з надією у голосі спитала Хлоя. — Бо, знаєш, цього року він був нечемним хлопчиком!
Маделін сказала дітям, що якщо вони бешкетуватимуть, то Санта принесе їм гарно запаковану картоплину, і вони думатимуть і гадатимуть, який же чудовий подарунок мав бути замість картоплини. Відтоді понад усе на світі Хлоя бажала, щоб Фред на Різдво отримав картоплю. Мабуть, цьому вона зраділа б більше, аніж ляльковому будиночку. Маделін серйозно замислювалася над тим, щоб покласти картоплини для них обох. Це б гарантувало гарну поведінку на весь прийдешній рік.
— Пам’ятайте про картоплю, — казала б вона.
Але Ед їй не дозволив. Він був надто хороший для такого.
— Твій брат уже прокинувся? — запитала вона Хлою.
— Зараз розбуджу, — крикнула Хлоя і не встигла Маделін її зупинити, як та кулею вилетіла з кімнати і побігла коридором.
Ед заворушився.
— Ще ж не ранок, правда? Ще занадто рано.
— Прикрашаймо наші хати, — заспівала Маделін, — Тра-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля!
— Даю тисячу доларів, тільки припини негайно, — сказав Ед та накрив обличчя подушкою. Попри те, що загалом Ед був добрим чоловіком, коли справа торкалася співу Маделін, він не знав жалю.
— У тебе немає тисячі доларів, — сказала Маделін та заходилася співати «Тиху ніч». Її мобільний запищав, сигналізуючи про смс, і Маделін, все ще співаючи, взяла телефон з приліжкової тумби.
Повідомлення було від Абігель. Цьогоріч вона святкувала Різдво з батьком, Бонні та зведеною сестрою. Скай, котра народилася через три місяці після Хлої, була світлокосою дівчинкою неземної краси, котра ходила за Абігель, немов песик. Вона була дуже схожа на маленьку Абігель, і це засмучувало Маделін, яка часом навіть плакала, ніби у неї вкрали щось дорогоцінне. Було зрозуміло, що Абігель більше любила Скай, аніж Хлою та Фреда, котрі відмовлялися їй поклонятися та захоплювалися нею. І Маделін часто думала: «Абігель, але ж, саме Хлоя та Фред — твої брат і сестра, і ти мала б любити їх більше!» Це була неправда. Але Маделін ніяк не могла змиритися з тим, що Хлоя, Фред та Скай однаково споріднені з Абігель.
Вона прочитала повідомлення:
«З Різдвом, мамо! Тато, Бонні, Скай і я у притулку з 5:30! Я вже почистила 40 картоплин! Це такий дивовижний досвід допомагати іншим! Почуваюся неймовірно! З любов’ю, Абігель».
— У своєму житті вона
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Велика маленька брехня», після закриття браузера.