Читати книгу - "Наслєдіє , Аксінія Ардова "

Зустрічатися з Малайєю у ванній кімнаті вже стає звичкою і нагадує щоденний ранковий ритуал. Він чистив зуби, я стояла поруч і плеснула водою собі в обличчя.
- Доброго ранку.
- А він добрий? - хлопець підняв брови і посміхнувся. Я вкотре для себе зауважила, яка мила у нього посмішка.
- Вони такі світло-сірі. Ніколи не бачила таких раніше. - Я дивилася на очі Малайї. - Це дуже красиво.
Мені здалося, чи хлопець зніяковів? На нього це зовсім не схоже.
- Якби я не знав про існування Крістіана, подумав би, що ти фліртуєш зі мною.
- З Крістіаном ми дружимо. З восьми років. - Я видавила зубну пасту з тюбика на щітку, яку тримала в руці, і підморгнула хлопцеві.
- Чому? - Малайя примружив очі, дивлячись на мене в дзеркало.
- Тому що з самого початку в наших стосунках був закладений не романтичний підтекст.  
У хлопця вираз обличчя "нічого не розумію". 
- Він ставиться до мене як до сестри. - Вирішила пояснити зрозуміло.
- А ти до нього як ставишся?
Я мовчки нахилилась над раковиною і  почала чистити зуби. Якось не хотілось обговорювати свої почуття до найкращого друга. І справа була зовсім не в тому з ким обговорювати, я, з незрозумілих мені причин, цілком і повністю довіряю Малайї, проте зізнатись в своїй закоханості в Майкса навіть йому, зараз не готова.
Зі спальні пролунав звук вібруючого телефону.
- Ти зможеш підвезти мене після занять у "Cherry Coffee"? - я спробувала змінити тему розмови.
- Ми більше не тусуємо з твоїм другом? - прополоскавши рот від залишків зубної пасти, з легким насмішкою на обличчі, запитав Малайя.
- У нього тренування, а мені потрібно поговорити з Матвієм. - Я налякано подивилася на хлопця, зрозумівши що тільки що сталося. Потім, посміхнувшись, додала. - Кайлебом.
- Якщо тебе не лякає швидка їзда, то без проблем. - Хлопець або насправді не звертав уваги на те, яким ім'ям я назвала власника кав'ярні, або просто зроби вигляд, що "така незначна деталь" лишилась ним непоміченою.
- Чому мотоцикл? - запитала я, скоса спостерігаючи за Малайєю, який завантажував білизну в пральну машинку.
- Адреналін. - Закривши дверцята і вибравши на таймері потрібний режим прання, хлопець підморгнув мені і вийшов з ванної.
Я прийняла душ, висушила, уклала волосся і повернулася до своєї кімнати. Подивившись на екран телефона, який лежав на приліжковій тумбі - пропущений від Гейлі, відчинила дверцята шафи. На щастя, проблем з вибором одягу у мене ніколи не виникає, я одягаю річ, яка першою потрапляє на очі. Сьогодні це був темно-сірого кольору подовжений светр. Потрібно під нього знайти теплі лосини, дощ надворі як ніяк. А ось із сумкою куди складніше. Це ще одна моя слабкість. У мене їх багато, різних кольорів та розмірів. Але є кілька улюблених, серед яких сірий шопер, дуже зручна річ, якщо не брати до уваги те, що стрази, якими він обшитий, зачіпаються за одяг, залишаючи на ньому затяжки.
Поверх светру одягла шкіряну куртку, подивилася на себе в дзеркало і спустилася у вітальню.
- Привіт. - Зайдучи на кухню, привіталася з дідусем.
Олександр махнув рукою у відповідь і посміхнувся. Він пережовував шматочок торта, більша частина якого лежала на тарілці в центрі столу.
- Солодке на сніданок? - запитала я, підходячи і цілуючи чоловіка в щоку.
Дідусь винувато розвів руками. Малайя, одягнений у чорний спортивний костюм і джинсовку, стояв, підпираючи плечем холодильник і пив, як я чомусь подумала, каву.
- Ти не снідаєш? - пролунало слідом, коли я вже переступила поріг коридору. Подивилася на Олександра через плече і, кивнувши на вхідні двері, посміхнулася.
- Крістіан вже під'їхав. У шкільному кафетерії перекушу.
Майкс і справді саме під'їжджав до нашого будинку, але суть була в тому, що я на підсвідомому рівні намагалася уникнути діда. Не те, щоб я відчуваю дискомфорт, перебуваючи поруч із ним, просто мені потрібен час, щоб розібратися у своїх почуттях до нього.

Після обіду дощ припинився, грозові хмари змінилися на сірі хмаринки, і навіть сонце час від часу проблискувало поміж ними. Почало потеплішати.
Я сиділа в бібліотеці з Гейлі та Моллі, переглядала конспекти з біології і думала про майбутню розмову з Матвієм. Чим більше я про це думала, тим сильніше мене охоплювала паніка. Уявіть собі, вам 17 років, ви живете звичайним життям, ходите до школи, плануєте вступ до коледжу, у вас навіть є нечітке уявлення про те, чим будете займатися після закінчення навчання, і тут раптом дізнаєтеся те, що повністю змінює ваше представлення про реальність. Ви не та, ким себе вважали протягом усіх цих років, більш того, ви істота з паралельного світу, у вас є дідусі, дядьки і Молах, старший рідний брат, який, до всього іншого, всім цим ділом заправляє. Це настільки приголомшливо, що я боюся втратити здоровий глузд, роздумуючи про це. Сподіваюся, цього не станеться, бо не хотілося б стати першою психічно хворою істотою в роду. Так, треба припинити називати себе істотою, бо це вже зовсім не смішно. 
-А ти що скажеш, Ві? - Гейлі дивилася на мене, чекаючи відповіді.
Нічого так, що я вже як 40 хвилин не вникаю в їхню розмову з Моллі, тільки що вони почали говорити про сукні, які хотіли б одягнути на вечірку. Чому люди приділяють стільки уваги тому, у що вони одягнені? І це каже та, яка півгодини обирає сумку, яку сьогодні візьме з собою до школи.
-Що саме ти запитувала? - я відклала конспект вбік і, підперши долонею підборіддя, дивилася на білявку, що сиділа за столом навпроти мене.
-Ти знову мене не слухала... - Гейлі надула губи й ображено задерла підборіддя.
-Можливо тому, що ви говорите про дурню? - Я не піддаюсь на такі маніпуляції. Ніколи. Вважаючи, що краще говорити те, що думаю, ніж виступати в ролі милої дівчинки, яка береже почуття своєї недалекої подруги.
-Вибір плаття для вечірки це важливо, Ві! Дуже важливо! - обурено вигукнула Моллі, часто моргаючи і переводячи свій погляд з мене на Гейлі й назад.
-Серйозно? - Піднявши брови, здивувалася я.
Тільки ідіот не помітив сарказму в моєму питанні.
Моллі роздратовано витягла з рожевої сумки, що лежала поруч з підручниками на столі, мініатюрне дзеркальце і, подивившись у нього, почала поправляти макіяж.
-Ві права, спочатку треба скласти іспити, а потім думати про вечірку. - Гейлі сказала ці слова, дивлячись на мене, мов очікуючи згоди. Я зітхнула і поблажливо посміхнулась дівчині у фіолетовому светрі. Ну от чому вона не має своєї власної думки, а якщо і має, то зовсім не може її відстоювати?Можливо, це все через сім'ю, в якій вона зростає. У Гейлі дуже владна мама, яка контролює майже все в житті своєї доньки, починаючи з навчання і закінчуючи стосунками. Гейлі завжди намагається бути хорошою дочкою, якщо бути відвертою - зручною дочкою, котра зробить все аби не розчарувати матір, навіть не зважаючи на те, що, повністю втрачає себе як особистість. Олександр - складна людина, іноді з ним й насправді буває дуже непросто, але він, хоч і не завжди успішно, намагається не порушувати мої особисті межі. Дідусь ніколи не заходить до моєї кімнати без стуку; не перевіряє мій телефон, та він навіть не бере його в руки; не контролює, на що я витрачаю свої кишенькові гроші, хоча виділяє мені їх більше, ніж достатньо, думаю, якщо б я вирішила підсісти на алкоголь або заборонені речовини, вистачило б.
Думаю, Олександр поважає мене як особистість, ще не повністю сформовану, але особистість.
У Крістіана з батьками найздоровіші стосунки серед наших знайомих. Вони достатньо заможні, але абсолютно позбавлені негативних якостей, які часто зустрічаються у людей, що живуть в достатку. Я пам'ятаю випадок, коли минулого року за вечерею батько обговорював майбутнє навчання Майкса і вибір професії. Тоді містер Майклсон сказав:
-Я, як розумний батько, буду наполягати на тому, щоб ти продовжив родинний справу (його батьки - лікарі, батько - хірург, мама - психіатр), але якщо ти вирішиш стати професійним стриптизером, я підтримаю тебе навіть у цьому. 
Ми тоді всі довго сміялися над його словами як над дуже вдалим жартом, але я в той момент зрозумів, що саме за таким принципом буду виховувати своїх дітей у майбутньому.