Читати книгу - "Наслєдіє , Аксінія Ардова "

У кишені мого пальто завібрував телефон. Дзвонив Крістіан. Я скинула виклик. 
-Вже пізно, пора повертатися додому.
Матвій кивнув. 
Піднявшись з дивану, я поцілувала його в щоку і швидким кроком спустилася на перший поверх. 
Мої хлопчики з тераси перемістилися за барну стійку. Здається, Корі був не в захваті від цього.
-Можемо говорити про щось інше? Рептилоїдів не існує, - з втомою вимовив Корній, закотивши очі під лоба. Він стояв, спершись на стільницю барної стійки, поруч димів кальян. 
Крістіан примружив очі і щільно стиснув губи, намагаючись спопелити хлопця поглядом.
-Зовсім дурні, - подивившись на мене, серйозним тоном діагностував Корній і похитав головою. Пучок на його маківці розпався, довгі пасма волосся спадали на бліде, красиве обличчя хлопця. Якщо Крістіан був готовий сперечатися з Корнієм і з пристрастю доводити реальність теорії існування рептилоїдів, не бажаючи поступатися і програвати, то Малайя вже програв. Погляд, яким хлопець дивився на Корі, говорив багато про що.
-Малайя, можна тебе на хвилинку. - Голос Матвія пролунав зовсім поруч. Як виявилося, чоловік увесь цей час стояв у мене за спиною. Малайя згідно кивнув і без зайвих запитань пішов за Матвієм, коли той запропонував відійти. Я була здивована. Про що вони будуть говорити?
Корній почав розбирати кальян, побіжно поглядаючи на Матвія, який ходив терасою, і на Малайю, який уважно його слухав, іноді щось відповідаючи. Мені здалося, що Корі чує, про що вони розмовляють.

-Все гаразд? - Крістіан подивився на мене в дзеркало заднього виду, - ти мовчиш всю дорогу.
-Кволість якась і голова страшенно болить.-Я посміхнулася.
Малайя мовчки сидів на пасажирському сидінні й дивився у вікно.
Коли ми увійшли в будинок, годинник у вітальні показував пів на дванадцяту. Олександр сидів у своєму кріслі з ноутбуком на колінах і чашкою в руці. Я підійшла і поцілувала його в щоку. 
-Все добре? - сама того не очікуючи, чомусь запитала я.
Олександр кивнув "так" і погладив мою руку.
-А у вас? - спостерігаючи, як Малайя піднімається сходами, запитав дідусь.
-"Усе чудово, - посміхнулася я. -Доброї ночі. 
-І тобі, мила.
Піднімаючись у свою кімнату, я чула звук води, що ллється. Малайя приймав душ. Я увійшла в спальню, зняла куртку, кеди і плюхнулася на ліжко. У голові кругообіг думок, вони плутаються між собою, почуття розгубленості немов душило зсередини. Образа на дідуся чи це щось інше? Тепер ще більше запитань. Відповіді на які я, можливо, боюся почути. Усвідомлення того, що я абсолютно не знаю людину, з якою прожила 17 років. Хто ти насправді, Олександре?
Так я і заснула. Прокинулася від звуку будильника. Одягнена, добре хоч взуття зняла. Подивилася у вікно - дощ. День обіцяє бути прекрасним