Читати книгу - "Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сандвікен, Мерідія. Вулиці міста неподалік від порту
Мерідія завше була країною пісків та засухи, але її столиця, портове місто Сандвікен, знаходилася в гирлі річки, що текла із земель Медіаносу, тож місто здавалося доволі зеленим й віддалено нагадувало Релі її рідний Елесберт.
Ступаючи його вузенькими вуличками, вистеленими білим мармуром, Релі майже одразу відвідало дивне відчуття. Мало того, що звиклі носити дуже відкритий одяг, мерідіанці постійно оглядалися на неї, то ще й крім того вона ніяк не могла позбутися відчуття, наче за нею невпинно хтось слідкує.
Вона озиралася назад ось уже кілька разів, та все ніяк не вдавалося спіймати негідника «на гарячому». Насправді, Релі могла б і зовсім не звертати на це увагу ― все-таки, імовірність того, що її тут хтось міг упізнати, дорівнювала нулю. Адже, як не крути, а простому народу невідомі обличчя королів, королев та їхніх спадкоємців.
По всій Лантеї, що суттєво відрізняє її від континенту, з давніх-давен поширений звичай ― будь ти король, королева, принц чи принцеса, чи навіть наближена до них слуга чи тілоохоронець, завжди носи маску. Лисячу, вовчу, воронячу, просту чорну або білу… будь-яку. Та що менше знає про твою зовнішність простий народ, то спокійнішим будеш.
Релі і сама дуже підтримувала дану ідею у свій час. Кожного разу, коли в замку Елесберта відбувалися урочисті події, уся королівська родина одягала маски. Дівчині це дуже навіть подобалося! Усе своє життя вона асоціювала себе із птахами воронами, оскільки завжди була не надто близька із всіма цими церемоніями, прийомами та балами. Наодинці із птахами, які вислухають усе й не осудять, їй завше було набагато спокійніше. То й маску вдягала воронячу, від чого ще більше скидалася на цих птахів.
Подумавши про це, Релі навіть реготнула, звертаючи у черговий поворот. Перед її очима, наче зовсім недавно, виникло обличчя її наймолодшої сестри, Астрід. Вона завжди володіла палкою вдачею, характер її був запальним, а слова іноді різкими й гострими, мов бритва.
«Чого начепила те страхіття? ― огризнулася сестра. ― І так днями у тій башті з ними сидиш, скоро у самої пір’я почне рости і очі назовні полізуть!»
Але мала Релі також відрізнялася не менш палкою вдачею: «От і не полізуть! Ти де бачила, щоб у птахів так було?»
Згадавши це, Релі про себе посміхнулася. В реальності кутики губ лиш злегка піднеслися. У той момент вона якраз заходила у вузький провулок, як позаду вже почулися відверто різкі кроки.
Дівчина рвучко озирнулася. Переслідувач змахнув кінцем чорної одежі, спритно ховаючись за будівлею неподалік.
«Ху-ух, пронесло», ― прозвучало у голові переслідувача. То був хлопець високого зросту із не дуже довгим світлим волоссям, зібраним у високий хвіст. Одягнений він був у зручний шкіряний костюм із елементами кольчужної броні, звичайний одяг мисливця, або борця з нечистю.
Ця професія не була рідкістю на просторах як Лантеї, так і Континенту. Цілком логічним явищем являлось, що на противагу істотам ночі, які полюють на звичайних людей, з’явилися ті, хто полює на них самих. Здебільшого борцями з нечистю ставали звичайні люди, що не полінувалися взяти до рук зброю і навчитися нею користуватися. В хід найчастіше вступали зачаровані клинки та подібне «добро», яке віддали людям відьми в якості ціни за власну недоторканність на острові Фаар ― талісмани, заклинання, магічні пастки, зачаровані стріли і тд.
Та траплялися і випадки, коли мисливцями ставали і представники самої нечисті, зазвичай, заклинателі, котрі ставали на бік людей, намагаючись уникнути алевіатів.
Хлопець уже готувався видихнути з полегшенням, як раптово просто перед ним виникла Релі. Вона підкралася так непомітно, і взагалі, поява її тут була такою нелогічною, що незнайомець просто-напросто остовпів!
― …
― Вітаю, ― тут же проговорила Релі, всім своїм виглядом виражаючи мирну налаштованість. ― Припускаю, що можу помилятися, та все ж, маю запитання до шановного пана. Ви часом не маєте на меті переслідувати мою скромну особу навмисне?
Хлопець у мисливському одязі так і отетерів. Мало того, що вона так легко його упіймала, то ще й говорить усі ці речі із таким невимушеним виразом обличчя! Де ж це бачено??? Та будь-хто на її місці, виявивши переслідувача, уже накинувся б із зброєю, або здійняв крик, на який збіглося б купа зівак…
Релі ж була такою спокійною, що від її спокою переслідувача охопила справжня паніка.
― Е-е-е… ― тільки і пробурмотів він, як зненацька його погляд зосередився на комусь позаду Релі. Обличчя із зніяковілого і розгубленого перемінилося на роздратоване: ― Ей! ― голосно викрикнув він. ― А ти що тут забула?!
Релі блискавично розвернулася. Позаду неї стояла низька темношкіра дівчина із пухкими рожевими губами і довгою чорною косою, також одягнена у темні шкіряні мисливські одежі. Вигляд у неї був, м’яко кажучи, злючий.
Хоч Релі усім своїм виглядом виражала мирну налаштованість, у її правій руці під довгими рукавами дорожньої мантії, все ж блиснув незвичний, покритий різноманітними візерунками, повністю чорний зігнутий кинджал. Хоч ці двоє і були більше схожими на дурачків, аніж на тих, хто справді збирався щось із нею зробити, обачність ніколи не була зайвою. Саме це Релі добре запам’ятала, коли цілих п’ять років була змушена жити на вулиці, в голоді, холоді й в оточенні бандитів та шахраїв.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест», після закриття браузера.