Читати книгу - "Світанок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я витягнула мобілку й натиснула кнопку екстреного зв’язку. Едвард відповів після першого ж гудка. Джейкоб і Ренесма уважно слухали те, що я розповідала Едвардові.
— Вирушай сюди і бери з собою Карлайла, — проспівала я так швидко, що не була певна, чи Джейкоб зможе розрізнити бодай слово. — Я зустріла Ірину, вона теж бачила мене, але вона угледіла Джейкоба, розлютилась і втекла, гадаю. Тут вона не з’являлася — принаймні поки що, — але мала такий засмучений вигляд, що, може, і з’явиться. Якщо ж ні, вам із Карлайлом слід наздогнати її і побалакати з нею. Мені так прикро!
Джейкоб забуркотів.
— Будемо біля вас за півхвилини, — запевнив мене Едвард, і до мене долинув свист вітру, який він здіймав на бігу.
Ми помчали назад до вузького видолинку й чекали на них мовчки — ми з Джейкобом дослухалися до всіх незвичайних звуків.
Та коли наблизився звук, він виявився знайомим. А за мить Едвард опинився поруч зі мною, Карлайл відстав від нього на пару секунд. Проте я вражено вчула важкий тупіт великих лап позаду Карлайла. Гадаю, мені не слід було дивуватися. Якщо є хоч якийсь натяк на небезпеку для Ренесми, Джейкоб просто мусив подвоїти охорону.
— Вона була отам біля скелі, — зразу ж повідомила я всім, вказуючи на точне місце. Якщо Ірина втікала, то вона вже далеченько. Чи зупиниться вона, щоб вислухати Карлайла? У неї був такий вираз обличчя, що я в цьому сумнівалася. — Може, вам варто покликати Еммета й Джаспера, щоб вони приєдналися до вас. Вона була… справді засмучена. І вона заричала на мене.
— Що? — сердито вигукнув Едвард.
Карлайл поклав долоню йому на руку.
— Вона в жалобі. Я наздожену її.
— Я піду з тобою, — наполіг Едвард.
Вони обмінялися довгим поглядом — мабуть, Карлайл зіставляв ступінь Едвардового роздратування на Ірину та користь від його здатності читати думки. Зрештою Карлайл кивнув, і вони помчали шукати слід, не викликаючи ні Еммета, ні Джаспера.
Джейкоб нетерпляче пирхнув і ткнув мене в спину носом. Мабуть, він хоче чимшвидше забрати Ренесму в безпечний будинок — про всяк випадок. З цим я погоджувалася, тож ми поквапилися додому, а Лі й Сет бігли обабіч нас.
Ренесма в мене на руках почувалася цілком благодушно — оскільки полювання так нагло урвалося, їй доведеться вдовольнитися донорською кров’ю. В думках вона трішки лукавила.
РОЗДІЛ 28. МАЙБУТНЄ
Карлайл та Едвард не змогли наздогнати Ірину — її слід швидко обірвався. Вони перепливли протоку, щоб поглянути, чи там не продовжиться обірваний слід, але на східному узбережжі на кілька миль в обох напрямках не було й натяку на її запах.
Це все була моя провина. Вона прийшла, як і передбачала Аліса, щоб помиритися з Калленами, — і тут-таки її розлютила моя дружба з Джейкобом. Якби я помітила її раніше, перш ніж Джейкоб перевернувся на вовка! А ще краще, якби ми полювали десь в іншому місці.
Ми не могли нічого вдіяти. Карлайл подзвонив Тані й повідомив невтішні новини. Таня та Катя не бачили Ірини відтоді, як вирішили все-таки прийняти запрошення на моє весілля; вони були дуже розчаровані, що Ірина була так близько — й навіть не навідалася додому. Їм було нелегко втрачати сестру, навіть якщо розлука буде тимчасовою. Певно, це викликало в них погані спогади про те, як вони втратили матір багато-багато століть тому.
Аліса побачила кілька видінь із найближчого майбутнього Ірини, але нічого певного. Вона не збиралася повертатися до Деналі, наскільки Аліса могла судити. Картинка була розмитою. Аліса єдине бачила добре: Ірина вельми засмучена; вона блукає десь у засніженій глушині — на північ? на схід? — із виснаженим виразом на обличчі. Вона не ухвалила жодних рішень стосовно свого майбутнього — просто безцільно блукає і побивається.
Минали дні, і хоча я, певна річ, нічого не забула, Ірина зі своїм болем перемістилися на задній план моєї свідомості. Зараз у мене були важливіші речі, про які слід було подумати. За кілька днів я вирушаю до Італії. А коли ми повернемося, то всі полетимо до Південної Америки.
Вже сотню разів ми обговорили кожну найменшу дрібницю. Ми почнемо з племені тикуна, з їхніх легенд, намагаючись докопатися до джерел. Тепер, коли всі нарешті згодилися, що Джейкоб вирушить разом із нами, він почав відігравати чи не найголовнішу роль у наших планах — сумнівно, що люди, які вірять у вурдалаків, схочуть розповідати нам свої легенди. Якщо з міфами тикуна ми зайдемо в глухий кут, то в тій місцевості є інші племена, де можна проводити дослідження. У Карлайла є близькі приятелі в Амазонії; якщо ми їх розшукаємо, то, можливо, вони теж поділяться з нами якимись відомостями. Або принаймні підкажуть, де ще можна пошукати відповідей. Важко припускати, що три амазонські вампіри можуть мати стосунок до історій про напівкровок, адже всі три — жінки. Отож складно було передбачити, скільки часу займуть пошуки інформації.
Я ще не розповідала Чарлі про заплановану тривалу мандрівку, тому і мучилася, що саме йому сказати, поки Едвард і Карлайл продовжували дискусію. Як найкраще повідомити йому про це?
Подумки сперечаючись сама з собою, я спостерігала за Ренесмою. Зараз вона скрутилася калачиком на канапі й глибоко спала; її дихання уповільнилося, а розкуйовджені кучерики розметалися навколо обличчя. Зазвичай ми з Едвардом забирали її спати до свого будиночка, але сьогодні вирішили залишитися з родиною, бо Едвард із Карлайлом заглибилися у свої плани.
Тим часом Еммет і Джаспер збуджено обговорювали нові можливості для полювання. В Амазонії очікувалося неймовірне розмаїття тварин порівняно з нашим звичайним раціоном! Ягуари й пантери, наприклад. Емметом оволоділа примха позмагатися з анакондою. Есме й Розалія планували, щó треба взяти з собою. Джейкоб зараз був із Семовою зграєю, намагаючись владнати всі справи на час своєї відсутності.
Аліса повільно — наскільки могла — крутилася великою кімнатою, без потреби наводячи лад у й так уже бездоганно впорядкованій вітальні та поправляючи ідеальні гірлянди, розвішані Есме. З того, як змінювалося її обличчя: осмислене, потім порожнє, знов осмислене, — я точно знала, що вона силкується зазирнути в майбутнє. Я вважала, що вона намагалася, обминаючи темряву, яку створювали в її видіннях Джейкоб і Ренесма, побачити, що ж очікує на нас у Південній Америці, поки Джаспер не промовив: «Годі тобі вже, Алісо; вона зараз не найголовніша наша турбота», — й хмарка спокою не огорнула кімнату. Аліса, певно, знову непокоїлася через Ірину.
Вона показала Джасперові язик, підняла кришталеву вазу,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світанок», після закриття браузера.