Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

Однак Рон мовчав і насуплено дивився на Геґрідів шоколад. Здавалося, щось вивело його з рівноваги.

- Що таке? - запитав Гаррі. - Не смачно?

- Не в тому річ, - буркнув Рон. - Чого ти не сказав мені про золото?

- Про яке золото? - не зрозумів Гаррі.

- Золото, яке я тобі дав на Кубку світу з квідичу, - мовив Рон. - Золото леприконів, яким я тобі заплатив за всеноклі. У ложі для шановних гостей. Чому ти не сказав, що воно зникло?

Гаррі довелося якусь мить помізкувати, перш ніж він зрозумів, про що йдеться.

- А!.. - нарешті згадав він. - Не знаю... Я не помітив, що воно зникло. Я переживав, що зникла моя чарівна паличка.

Вони піднялися сходами до вестибюлю, а звідти подалися до Великої зали на обід.

- Це, мабуть, класно, - раптом сказав Рон, щойно вони всілися й почали накладати собі ростбіфів та пирогів з м'ясом. - Класно, коли маєш так багато грошей, що навіть не помічаєш, як зникає повна кишеня ґалеонів.

- У мене тієї ночі інше було в голові! - нетерпляче сказав Гаррі. - У нас у всіх! Чи ти забув?

- Я не знав, що золото леприконів зникає, - пробурмотів Рон. - Я думав, що я тобі заплатив. Не треба було дарувати мені на Різдво капелюх «Гармат із Чадлі».

- Забудь про це, добре? - сказав Гаррі.

Рон настромив на виделку шматочок смаженої картоплі й задивився на нього. Тоді промовив:

- Жахливо бути бідним.

Гаррі з Герміоною перезирнулися. Вони не знали, що сказати.

- Дурниці, - Рон і далі дивився на картоплю. - Я не звинувачую Фреда й Джорджа за те, що вони хочуть заробити трохи грошей. Я й сам би не проти. От мати б ніфлера!

- Ну, тепер ми хоч знаємо, що тобі подарувати на наступне Різдво, - пожартувала Герміона. Та Рона це не розвеселило. Герміона сказала:

- Перестань, Роне, буває й гірше. Радій, що в тебе пальці не гнояться, - вона над силу користувалася ножем та виделкою. Пальці не згиналися й дуже порозпухали. - Як я ненавиджу ту чортову Скітерку! - вона аж спалахнула зі злості. - Чого б це мені не коштувало - але я їй помщуся!

*

Злі листи надходили Герміоні увесь наступний тиждень. Як і радив Геґрід, вона їх не відкривала, проте кілька «доброзичливців» прислали ревунів. Ті вибухали коло ґрифіндорського столу й викрикували всілякі образи. Їх чули всі, хто сидів у залі. Навіть ті, хто не читав «Відьомського тижневика», знали геть усе про нібито трикутник Гаррі - Крум - Герміона. Гаррі вже нудило від необхідності щоразу пояснювати, що Герміона не його дівчина.

- Усе стихне, якщо не звертати уваги, - сказав він Герміоні. - Людям це швидко обридне, як і тоді, коли вона писала про мене минулого разу...

- Я хочу знати, як вона підслуховує особисті розмови, якщо їй заборонено бувати на території школи! - сердито сказала Герміона.

Вона затрималася після уроку захисту від темних мистецтв, щоб дещо спитати в професора Муді. Решта учнів ледве дочекалися перерви. Муді дав їм таку важку контрольну з протидії закляттям, що багато хто тепер дмухав на дрібні порізи й опіки. Гаррі трапився нелегкий випадок вухосмички, і тому, виходячи з класу, він мусив притримувати вуха руками.

- Ріта точно не використовує плащ-невидимку! - задихано повідомила Герміона, наздогнавши Гаррі з Роном у вестибюлі й відриваючи Гарріну руку від рухливого вуха, щоб він її почув. - Муді каже, що на другому завданні її біля суддівського столу не бачив. І біля озера ніде не бачив!

- Герміоно, чи можливо тебе переконати, щоб ти все це покинула? - спитав Рон.

- Неможливо! - відрубала Герміона. - Я хочу знати, як вона почула нашу розмову з Віктором! І як вона вивідала про Геґрідову маму!

- Може, вона підклала тобі жучка, - припустив Гаррі.

- Жучка? - не зрозумів Рон. - Це як? Бліх напустила?

Гаррі почав пояснювати про приховані мікрофони та записувальну апаратуру.

Рон був захоплений, але Герміона їх перебила:

- Чи ви колись прочитаєте «Історію Гоґвортсу»?

- А навіщо? - здивувався Рон. - Ти ж її напам'ять знаєш. Як буде щось треба, спитаємо в тебе.

- Усі ці замінники магії, які використовують маґли - електрика, комп'ютери, радари, - у Гоґвортсі та його околицях не діють. Тут надто багато чарів у повітрі. Ні, щоб підслуховувати, Ріта використовує магію, по-іншому тут просто неможливо... якби ж я могла дізнатися, яку... якщо це щось незаконне, то я її дістану...

- Невже в нас нема інших проблем? - запитав її Рон. - До повного щастя нам не вистачає лише кровної помсти Ріті Скітер?

- Я не прошу вас мені допомагати! - огризнулася Герміона. - Я сама це зроблю!

І вона покрокувала мармуровими сходами вгору, навіть не глянувши на хлопців. Гаррі був упевнений, що Герміона йде до бібліотеки.

- Закладаюся, що вона повернеться з коробкою значків «Я ненавиджу Ріту Скітер», - сказав Рон.

На щастя, Герміона так і не попросила їх про допомогу в помсті. Обидва були їй за це дуже вдячні, адже перед Великодніми канікулами учнів завантажили цілими горами завдань. Гаррі щиро захоплювався, як Герміоні, окрім домашнього завдання, вдавалося вивчати ще й магічні методи підслуховування. Сам він віддавав усі сили навчанню, хоч і взяв собі за обов'язок регулярно відсилати Сіріусові в гірську печеру пакунки з їжею. Поголодувавши торік улітку в Дурслів, він не забув, як то - постійно бути голодним. У пакунки Гаррі вкладав записки, в яких повідомляв, що не сталося нічого незвичайного і що вони й досі чекають відповіді від Персі.

Гедвіґа не поверталася аж до кінця Великодніх канікул. Лист Персі був укладений у пакунок з крашанками, присланий місіс Візлі. Крашанки для Гаррі й Рона були завбільшки з драконячі яйця, ще й наповнені домашніми ірисками. Герміонина ж була навіть менша за куряче яйце. Вона аж зблідла, побачивши дарунок.

- Роне, твоя мама часом не читає «Відьомського тижневика»? - тихо спитала Герміона.

- Читає, - відповів Рон з набитим цукерками ротом. - Передплачує заради рецептів.

Герміона сумно поглянула на своє крихітне яєчко.

- Не хочеш подивитися, що написав Персі? - скоромовкою спитав її Гаррі.

Лист Персі був короткий і роздратований.

Як я постійно торочу кореспондентам «Щоденного віщуна», містер Кравч узяв заслужену відпустку. Він регулярно присилає сов із вказівками. Я з ним самим не