Читати книгу - "Таємниця двох океанів, Григорій Борисович Адамов"

— Отже, ваш висновок? Хто міг це зробити? — тихо спитав він, ледве розтуляючи губи.

— Тільки Горєлов, — переконано відповів комісар.

— Так, тільки він, — як і до цього, тихо підтвердив капітан. — Ви запропонували Корнєєву та Козирєву зберігати повне мовчання про це відкриття?

— Так, Миколо Борисовичу, але акт обслідування бони підписали.

— Коли ви розраховуєте закінчити слідство?

— Я вважаю, що воно вже закінчене, Миколо Борисовичу, і можна було б приступити до складення висновку.

— Добре. Завтра в цей же час подайте мені його з усіма матеріалами. Можете йти, Василю Єгоровичу. Я зараз пошлю радіограму в штаб.

О шістнадцятій годині, коли капітан у тяжкому роздумі ходив по центральному посту, головний електрик доповів йому, що запас електроенергії в акумуляторах вичерпується і його вистачить лише на дві доби. Потрібно негайно почати зарядку. Однак по підводному схилу берега нижній кінець трос-батареї навряд чи дійде до необхідної глибини, де можна було б знайти достатньо низьку температуру.

— Як же все-таки добратися до неї? Корнєєв злегка знизав плечима.

— Треба спробувати спочатку тут, — можливо, підводний човен знаходиться над великою глибиною.

— Спробуйте, товаришу Корнєєв, але скоріше. Акумулятори повинні мати повну зарядку. Ми не знаємо, що нас чекає у найближчі дні, а може, й години.

Корнєєв пішов. У центральному посту залишилися тільки капітан, старший лейтенант, що робив якісь розрахунки, та Марат, зайнятий ремонтом щита управління.

— Мені не дає спокою цей гідроплан, — звернувся капітан до старшого лейтенанта. — Навіщо він сюди прилітав? Чого він тут шукав?

— Ці зони досить часто відвідують китобійні флотилії, — відповів старший лейтенант, — а їх плавучі бази-фабрики нерідко мають у своєму розпорядженні літаки для розшуку здобичі. Можливо, й цей гідроплан — звичайний розвідник китобійців.

Почувся стук у двері.

— Зайдіть! — голосно сказав капітан.

Увійшов Павлик з інструментами в руках. Він тихо пройшов у куток, де порався Марат, і півголосом сказав йому:

— Пошкодження провода я знайшов у камері електролізу і вже полагодив його.

— Добре, Павлику, — також напівголосно похвалив Марат. — Тепер допоможи мені тут. Прикріпи на місце ось ці проводи та кнопки.

– Єсть прикріпити проводи та кнопки! — тихо, але чітко відповів Павлик, беручись до справи.

Капітан ледве помітно всміхнувся і, стежачи за роботою хлопчика, повернувся до перерваної розмови:

— Можливо, це і звичайний китобійний розвідник, але мене тепер з подвійною силою турбує положення «Піонера». Він занадто відкритий. Далеко від берега, мало не у відкритому океані надто легкий доступ до нього.

— Так, стоянка не зовсім безпечна, — згодився старший лейтенант, — але, на жаль, ми ще позбавлені руху, та, правду кажучи, і сховатись нікуди.

— От це й погано. А сховатись треба було б до закінчення ремонту…

Павлик нерухомо стояв обличчям до стіни, начебто забувши про роботу й прислухаючись до розмови. Він хотів повернутися, щось сказати, але язик немов приріс до горлянки: він зовсім не звик розмовляти з капітаном. Нарешті, відчайдушним зусиллям волі він повернувся й тихо, тремтячим голосом промовив:

— Дозвольте, товаришу командир…

— Говори, говори, Павлику!

— Тут ми знайшли… я та Іван Степанович… дуже хороше місце… Чесне піонерське! — несподівано закінчив Павлик і замовк, розгубившись.

— Ну, чого ж ти? — усміхнувся капітан. — Говори, не соромся.

— Ми знайшли велику-велику печеру. Підводну. Туди десять «Піонерів» можуть сховатися! — І квапливо, наче побоюючись, що зараз з нього розсміються, продовжував: — Ви не вірите? Чесне піонерське! Спитайте Івана Степановича. Ми обидва бачили. Ми її гарненько обдивились…

З проясненим обличчям капітан скочив із стільця і схопив Павлика за плече.

— Що ти кажеш, Павлику? Це вірно? І велика?

— А далеко звідси? — зацікавився і старший лейтенант.

— Велика! Здоровенна! Зовсім недалеко! На п'яти десятих півгодини ходу! Не більше!

— Хлопчику мій, ти вісник радості! — вигукнув капітан. — Адже це величезна удача! Марате, відшукайте Івана Степановича! Скоріше!

Через хвилину Шелавін був у центральному посту й потвердив усе, що сказав Павлик: печера величезна, наче елінг для дирижабля, дно та стіни рівні. «Піонер» там знайде чудове сховище. Каштан був надзвичайно задоволений і ласкаво поплескав Павлика по плечу.

— Я зараз же відправлюсь туди, — сказав він у радісному збудженні. — І ви зі мною, Іване Степановичу. І ти, Павлику.

— Але ж дюзи ще не працюють. Як же ви переведете туди підводний човен? — втрутився старший лейтенант.

— Двадцять чоловік у скафандрах — тисяча кінських сил! — засміявся капітан. — Вистачить вам цього, Олександре Леонідовичу, щоб відбуксувати «Піонер» у підводний док?

— Вистачить, вистачить! Прекрасна, чудова ідея!

У центральному посту зразу запанував веселий, піднесений настрій.

Через півтори години капітан, Шелавін та Павлик повернулись на підводний човен після рекогносцировки. Капітан був незвичайно пожвавлений і задоволений: печера виявилась чудовою, а дно її — трохи нижче рівня знаходження підводного човна; взагалі все виявилось таким, що кращого й побажати не можна було.

На відкидній площадці капітан зустрів Корнєєва і Марата. Корнєєв скористався з цієї зустрічі й зразу ж доповів, що зарядка акумуляторів тут неможлива: нижня частина трос-батареї на глибині чотирьохсот шістдесяти метрів лягла на дно й далі не пішла.

— Марат пропонує, — продовжував Корнєєв, — на руках віднести трос-батарею по схилу далі в море. Ідея хороша, і, якщо дозволите, товаришу командир, я зараз же почну споряджати його й відправлю.

— Марате! Марате, голубчику! — притиснувшись шоломом до шолома свого