Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

      - Божевільні, - припустив майбутній творець гібридних Драконів. – Я всього лише хотів подивитися … на музичні інструменти. Чого ви на мене накинулися?

       - І саме тому, треба було витягати пістолет? – Запитала Фрося. – І де ти його узяв?

       - Загіпнотизував охоронця, - огризнувся Всеволод та прислухався. Жоден з рятівної п’ятірки не зважив на цей його рух. І – дарма.

       Сходами, з першого поверху музею до другого, тупотіли п’ятдесят пар ніг – це учні з Києва приїхали на екскурсію. Важко віддувалися вчителі, окрім юної вчительки географії – вона ходила на фітнес. Пані-екскурсовод поважно крокувала сходами. Екскурсовод мала власну, авторську екскурсію, яка починалася не так, як звичайні, я навпаки: від новішого часу - до зали із рештками Палеоліту.

      - Ми з вами… - почала пані-екскурсовод, а сьомі класи однієї з Київських шкіл наповнювали своєю присутністю залу народного побуту.

      - Рятуйте! – Крякнув Всеволод семикласникам. – Мене упіймали бандити!

      Семикласники не були дурнями, але ситуація й справді була дещо… пікантною. П’ятеро, майже дорослих людей, оточили одного худого та нещасного. Як би ви поступили на місці учнів?

       Дівчата накинулися на Єву, Фросю та Огняну – хлопці їм не допомагали, бо їх змалку вчили: дівчат бити не можна, так само, як і жінок. Єва, Фрося та Огняна вже жалкували що мали довге волосся, тонкі штанці та куртки, зшиті не дуже міцними швами.

       Хлопці накинулися на Алана та Ярослава, завдаючи болісних ударів по гомілках, спині, рукам і навіть… по шиям. Це було дуже неприємно.

      Тим часом, у цій купі з войовничо налаштованих суб’єктів, творець гібридних Драконів повільно-повільно позадкував та кинувся униз сходами.

       - Затримайте його! – Закричала Фрося.

       - Він – терорист! – Закричав Ярослав. – А ви, юні створіння, маєте пильнувати від нього старовинні гармати. Адже цей пан, він… він хоче підірвати з цих гармат багатоповерхівки!

      - Тут є гармати? – Зацікавився один молодий суб’єкт на ім’я Дмитро. Хлопчина поспіхом рушив досліджувати виставкові зали. Судячи з всього, він мав авторитет серед однокласників. Крім того, майже всі дівчата були закохані у нього. Ледь не всі учні сьомих класів кинулися за Дмитром. Залишився лише один учень, який із докором дивився на Ярослава.

     - А ти чому не побіг за ними? – Поцікавився Алан.

     - Я – не дурень. Ви могли обдурити лише цих дурнів. Але не мене. Я знаю, що терористи, це ви – інакше б показали нам вирок суду, яким терористів визнано терористами.

       Єва розсміялася та постукала ошелешеного Ярослава по спині.

       - Так тобі і треба, - сказала майбутня дружина майбутньому чоловікові.

       - А хіба, ти не суперечиш сам собі? – Підступно заявив Микитенко.

       - Ні. Ви – терористи, - ствердив хлопчина та насупив брови.

       - А де вирок суду? – Ще підступніше запитав Ярослав. Хлопчина розгубився.

       - Може, - сказала Фрося, - ми наздоганятимемо Всеволода, а не сперечатимуся?

      Четверо її супутників кивнули та кинулися геть з білої будівлі, із дахом, вкритим червоною цеглою.

       - Злочинці завжди біжать нагору, - видихнув Ярослав.

       - Тоді, - кинула Огняна, я на вихід, а ви – нагору, до Дівочої вежі!

       Фрося вирішила, що Огняна – дуже підступний Дракон. Золотоволоска могла б легко піднятися до Дівочої вежі двома помахами крил. Натомість, людям треба було протупотіти безліч не надто приємних сходів.

      Зрештою, звернувши ліворуч, надзвичайна четвірка опинилася за декілька метрів від Дівочої вежі. Праворуч розлилася річка Іква, а ліворуч розляглося місто – Дубно. Біля вежі стояв переляканий Всеволод. Якби він і спробував промчати повз наших героїв, йому б завадила пара, яка перекривала шлях ліворуч.

       Всеволод вилаявся, стрибнув на огорожу та стрибнув униз. Всі шестеро зойкнули. Дівчата закрили очі руками, а хлопці поспішили до огорожі. Тіла ніде не було. Його й не мало бути – адже Всеволод стрибнув у часі.

       - Нічого, - заспокоїв Алана та Ярослава незнайомий темноокий брюнет. – Ми його упіймаємо, щойно він десь випірне. А що він накоїв?

      - Нічого, - відізвався Алан. – Поки що. А ви – хто?

      - Це - не важливо, - відмахнувся брюнет та повернувся до своєї рудоволосої супутниці. Та ж, із зацікавленістю, розглядала Єву. Брюнет також глянув на Єву та остовпів. – Дійсно схожа. Пішли звідси, допоки не наробили біди.

       - Гей, - покликала таємничу пару Фрося. Молоді люди смикнулися, але покірно зупинилися. – Якщо ви підете, то хто ловитиме Всеволода?

       - Ми подзвонимо куди слід і на нього чекатимуть, - пояснив брюнет. – Він не випірне за годину.

      Двійко таємничих особистостей зникла, а на їх місці з’явилася Огняна.

      - І де він? – Поцікавилася панна-Дракон. Їй пояснили. А також розповіли про таємничу пару. – О, я про них чула, але вважала їх вигадкою. Їх один… один старий дурень заснував. А от його я бачила – дуже гарний. Але, не такий як Смок, - додала Огняна із сумом.