Читати книгу - "Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)"

Катерина, бажаючи вивести кузена з закам'яніння, доводила йому, що Неля хвора і їй не треба дивуватись.

Тим часом Ілакович один знав справжню причину Нелиного вчинку. Його думка блискавично, тільки Неля стала перед ним, пов'язала логічний ланцюжок з причин і наслідків напереміну: якщо Неля знає його таємницю, то, крім неї, знає або буде скоро знати ще хтось. Якщо буде знати ще хтось, то знатиме її і той, хто захоче розправитись з ним, Ярославом Ілаковичем. Отже, вирок над ним — це тільки питання часу, а з цього випливає одне: тікати. Чимскоріш тікати, поки не пізно.

Олена з Олею вивели Нелю з їдальні. Мариня вмовила її лягти до ліжка і прийняти ліків, які вона про всяк випадок заховала ще з часу Нелиної хвороби. На щастя, це були якраз потрібні в цьому випадку бромові препарати.

Коли гості розійшлися (яка то вже була гостина, зжалься боже!) Олена дала волю своїм сльозам.

Мариня заспокоювала її лагідними словами; а коли це не допомогло, стала кричати:

— Чого їмосць заводять тут, як по небіжчикові? Чо' тут ревіти? Я скажу їмосці, що Нелюська здорова і нісь її не завернуло! Ого, аби нам з їмосцею такого здоров'я! А може, їй так виходило, що мусила плюнути Славкові в пику?

— Моя Мариню, що поміж ними могло таке статися, якщо то родина, та ще й близька?

Мариня від великого зачудування сплеснула руками:

— А то файс! А їмосць що мають на думці? От тобі на! Та хіба я щось пусте маю на думці? Я нічого не хочу говорити, але скажу їмосці, що сина стрийка Сидора багато людей не любить. То недобрий чоловік, прошу їмосць! Хай їмосць звернуть увагу, що він як говорить, то ніколи не дивиться людині у вічі.

— Хай Мариня перехреститься. Що Мариня видумує?

Хоч родинний скандал і мав залишитись в чотирьох стінах, проте вістка, що в Нелі Річинської повторилася хвороба, скоро облетіла все Наше і повернулася до місця, з якого вона вийшла, тобто до Олениного дому.

Олена, якій і досі важко було примиритись з думкою, що Неля (так нещасливо) вийшла заміж, після цього родинного скандалу схопилася за факт її одруження, як потопаючий, що ладний схопитися і за бритву.

Хай люди плещуть про її дитину, що їм слина на язик принесе, вони однаково не зможуть ні в чому пошкодити їй, бо Нелюся має чоловіка.

Неля записала у своїм щоденничку (який завела собі під впливом Маркіяна) з приводу цього випадку таке:

«Я помстилася за тебе, коханий. Знаю, що цього замало, але клянуся тобі маминим здоров'ям, що на більше не вистачило б у мене сили. Це — найсміливіший, найбільш одчайдушний вчинок, на який я спромоглася за все своє дотеперішнє життя. Людина більше не може, ніж… може».

Схвильована тривожними домислами, Наталя Ілаковичева лежала в себе в кімнаті і ламала голову над загадкою, якої ніяк не могла розв'язати: чого це батько з сином замкнулися в салоні?! Перед ким — перед нею чи невісткою?

Досі на пробостві замикалися кімнати на ключ тільки у випадку від'їзду з дому всіх членів родини. І то ключі вручали довіреній особі з служби, а якщо на той час такої не було, то старшому братові Петрикові. Був це, правда, досить проблематичний доказ довіри, бо всі шафи, буфети, письмові столи, чи, як тут говорилося, шрайбтіші, комоди, серванти та білизнярки були замкнені на ключі, які зберігала Наталя в себе в секретерику, тобто жіночім письмовім столику, з ключем від якого не розлучалася.

Хто перед ким виливає секрети: батько перед сином чи син перед батьком? Один і другий варіант виключався своєю неправдоподібністю, тобто самою логікою характеру взаємовідносин між батьком і сином. Якщо б у Славка були таємниці, які вимагали замкнутих дверей, то він не ділився б ними з батьком, чи то пак, батько був би останньою людиною, яка дізналася б про них… І навпаки. Якщо б у Сидора була таємниця (Наталя категорично не вірить у таку можливість), то він не пішов би з нею до сина. Крім того, в родині ще діяли, щоправда, щораз слабше, ще й законні ієрархії віку.

Залишається тільки одне припущення, що таємниця не стосувалася ані батька, ані сина, а тільки її, матері і дружини, точніше — секрету її хвороби.

Хай буде й так, але для чого тоді замикатися в салоні на ключ? Обидва чоловіки могли спокійно погуторити собі про це в саду, знаючи, що вона не встає з ліжка.

«Може це бути, — думає далі Наталя, — змова проти Орисі, але тоді вона, мати й жінка, могла б бути там третім у трибуналі. Зрештою, перед невісткою не замикалися б вони на ключ хоч би з страху, щоб та не виламала дверей».

Зближалася година, коли треба було їй випити напар з лікувальних зел, а вона не дзвонила, не взивала нікого до себе, аби батько і син могли спокійно закінчити свої секретні справи.

Коли Сидір увійшов до кімнати, вдала, що тільки-но прокинулася з пополудневого сну.

З першого погляду помітила, що до його обличчя приліплена штучна усмішка, як вуса у провінціального актора.

— Я сказав Гафії, щоб запарила зела. — Це мало означати, що він прийшов до Наталі просто з кухні.

— Здається, я здрімнула.

— А що будеш уночі робити? Мишки ловити?

Пестливо-здрібнілий тон, який ще зберігався поміж ними з тих часів, коли і вони були інші, і взаємини були не ті, що тепер, сьогодні був схожий на скрипку без струн.

— Я тільки що мав розмову з Славком, мамцю. Йому конче треба щось кінчати. Диплом… диплом йому потрібний, бо на випадок політичної зміни забудуть про його теперішні заслуги перед народом, а вимагатимуть папірця, диплома.

Невже ж диплом для сина — це тема для розмови, задля якої треба замикатись на ключ? Щось не дуже віриться Наталі.

— Диплом, овшім, не було б погано, але ти сам знаєш, що Славко вже відвик від навчання. Та й сам він не дуже рветься до книжки. Нічого з того не вийде, Сидоре, тільки нові витрати спадуть на нас.

— Не перечу, мамцю, але тут справа стоїть трохи інакше. Хай би хлопець поїхав за кордон на студії.

— Овшім, хай би їхав, але ж бо то вже не хлопець, татку. Що з Орисею робити? Ані її в себе не залишати, ані її за кордон не посилати, бо сам