Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я кивнув. Я вже збирався натиснути на значок «Вихід», коли Ейч підняла… підняв руку.
— Секундочку! Перед тим, як вийти, ти повинен дещо побачити, — сказав він, відкриваючи переді мною вікно. — Це зараз транслюється у всіх новинах. Федерали щойно відвезли Сорренто на допит. Вони увірвалися в штаб-квартиру «ІОІ» і вирвали його прямо з тактильного стільця!
Почався відеокліп. Зйомка з ручної камери показувала команду федеральних агентів, які вели Сорренто через фойє корпоративної штаб-кваритри «ІОІ». Він все ще був одягнений у тактильний костюм. За ним по п’ятах ішов сивий чоловік у костюмі, який, як я припустив, був його адвокатом. Сорренто взагалі не виглядав роздратованим, наче це було всього лиш непорозуміння. Напис у нижній частині вікна повідомляв: «Топ-менеджер «ІОІ» звинувачений у вбивстві.»
— Канали новин весь день транслюють відео з вашої з Сорренто чат-сесії, — сказав Ейч, призупинивши відео. — Особливо ту частину, де він погрожує вбити тебе, а потім підриває трейлер твоєї тітки.
Ейч натис «Грати» і ролик продовжився. Федеральні агенти продовжували вести Сорренто через вестибюль, який був заповнений репортерами, які штовхались один поперед одного і викрикували питання. Репортер, який знімав те відео, рвонув уперед і навів камеру в обличчя Сорренто.
— Ви особисто віддавали наказ вбити Вейда Воттса? — закричав він. — Як ви почуваєтесь, програвши змагання?
Сорренто посміхнувся, але не відповів. Тоді його адвокат встав перед камерою і звернувся до журналістів.
— Висунуті проти мого клієнта звинувачення безглузді. Поширюють явно підроблену зйомку чату. Інших коментарів ми поки не даємо.
Сорренто кивнув. Він продовжував посміхатися, поки федерали виводили його з будівлі.
— Цей виродок, мабуть, вийде безкарним, — сказав я. — «ІОІ» може дозволити собі найняти найкращих адвокатів у світі.
— Так, вони можуть, — сказав Ейч. Тоді блиснув своєю чеширською посмішкою. — Але тепер і ми можемо.
0039Коли я вийшов з імерсивної установки, Оґ вже чекав на мене.
— Молодець, Вейде! — сказав він, міцно обіймаючи. — Молодець!
— Дякую, Оґ.
Я все ще був приголомшений і не тримався на ногах.
— Поки ти був у системі, прибуло декілька керівників «GSS», — сказав Оґ. — Разом з усіма адвокатами Джима. Вони чекають нагорі. Можеш уявити, як їм не терпиться поговорити з тобою.
— Я повинен говорити з ним прямо зараз?
— Ні, звичайно, ні! — він засміявся. — Вони тепер працюють на тебе, пригадуєш? Можеш змусити покидьків чекати, скільки тобі заманеться! — Він нахилився. — Мій адвокат теж там. Він хороший хлопець. Справжній пітбуль. Він впевниться, щоб ніхто не обдурив тебе, добре?
— Дякую, Оґ. Я в боргу перед вами.
— Нісенітниця! Це я повинен подякувати. Я десятиліттями так не веселився! Ти крутий, хлопче.
Я невпевнено озирнувся. Ейч і Шото все ще були в імерсивних установках і проводили імпровізовані віртуальні прес-конференції. Але установка Арт3міди була порожньою. Я повернувся до Оґа.
— Ви не знаєте, куди пішла Артеміда?
Оґ посміхнувся і вказав.
— Тими сходами вгору, перші двері, які побачиш. Вона сказала, що чекатиме в центрі лабіринту з живоплоту. — Він посміхнувся. — Це легкий лабіринт. Ти повинен швидко її знайти.
Я вийшов на вулицю і примружився, поки очі звикли до світла. Повітря було тепле, сонце піднялося вже високо. Ані хмаринки в небі.
Прекрасний день.
Лабіринт з живоплоту охоплював кілька акрів землі позаду особняка. Ззовні він виглядав, наче фасад замку, а вхід у лабіринт був через його відчинені ворота. Щільні стіни з живоплоту, з яких складався лабіринт, височіли на десять футів. Неможливо було зазирнути поверх них, навіть якщо стати на одну з лавок у лабіринті.
Збентежений, я декілька хвилин бродив колами. Зрештою я зрозумів, що лабіринт був ідентичний лабіринту в «Adventure».
Після цього мені знадобилось всього кілька хвилин, щоб знайти шлях до великого відкритого майданчика в центрі лабіринту. Там стояв великий фонтан з детальною кам’яною скульптурою триголового дракона «Adventure». Кожен з драконів випльовував замість вогню потік води.
А потім я побачив її.
Вона сиділа на кам’яній лаві, втупившись у фонтан. Повернута до мене спиною, голова схилена вниз. Довге чорне волосся розсипалося по правому плечі. Я бачив, як вона перебирала руками на колінах.
Я боявся підійти ближче. Нарешті набрався сміливості заговорити.
— Привіт, — сказав я.
Вона підняла голову на звук мого голосу, але не обернулась.
— Привіт, — я почув її відповідь.
І це був її голос. Голос Арт3міди. Голос, який я слухав стільки годин. Це додало мені мужності підійти.
Я обійшов навколо фонтану і зупинився прямо перед нею. Почувши, що я підходжу, вона відвернула голову і відвела очі, щоб не бачити мене.
Але я міг бачити її.
Вона виглядала точно як на тому фото. Те ж пишне тіло. Та ж бліда веснянкувата шкіра. Ті ж карі очі і чорного кольору волосся. Те ж саме гарне кругле обличчя з тією ж червоною родимкою. Але на відміну від фотографії, вона не намагалася приховати родимку волоссям. Вона зачесала волосся назад, щоб я її бачив.
Я мовчки чекав. Але вона досі не глянула на мене.
— Ти виглядаєш так само, як я завжди і уявляв, — сказав я. — Прекрасно.
— Справді? — тихо сказала вона.
Вона повільно повернулася до мене, потроху вивчаючи мій вигляд, починаючи з ніг, а потім піднімаючись до обличчя. Коли наші очі нарешті зустрілися, вона нервово посміхнулася.
— Але що ти можеш знати? Ти виглядаєш так само, як я завжди і думала, — сказала вона. —
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Першому гравцеві приготуватися», після закриття браузера.