Читати книгу - "Житловий кодекс України. Науково-практичний коментар станом на 05.05.2011 р"

1) за рішенням суду, що згідно з ч. 1 ст. 590 ЦК є загальним порядком звернення стягнення;

2) на підставі виконавчого напису нотаріуса. Згідно з пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172, витребування від боржника заставленого майна на підставі виконавчих написів нотаріусів здійснюється у разі, коли договір застави є нотаріально посвідченим. Виконавчий напис може бути вчинено лише коли подані документи підтверджують безспірність заборгованості та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами, організаціями - не більше одного року (ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат"). Вчинення виконавчого напису на нотаріально посвідченому договорі застави у порядку, передбаченому ст. ст. 87, 88 Закону "Про нотаріат", перетворює його на виконавчий документ згідно зі ст. 3 Закону "Про виконавче провадження". За наявності спірних взаємовідносин, а також у разі закінчення зазначених строків справа підлягає розглядові в суді або господарському суді.

Згідно із зазначеним Переліком для одержання виконавчого напису нотаріуса йому необхідно надати: а) оригінал нотаріально посвідченого договору, тобто договору застави; б) документи, які підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочку виконання зобов'язання;

3) за договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ст. 590 ЦК, ст. ст. 36, 37 Закону України "Про іпотеку").

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (ч. 1, 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку").

Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Члени сім'ї власника будинку зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі у витратах вирішуються в судовому порядку.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

1. Дана стаття визначає права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку (квартири), які не є його співвласниками.

За загальним правилом обсяг прав членів сім'ї щодо користування жилим приміщенням дорівнює обсягу прав власника житла. При тлумаченні останнього положення слід мати на увазі, що вселення членів сім'ї власника у житлове приміщення не перетворює їх на співвласників, відтак вони не наділяються правами на використання житла в тому обсязі, в якому їх має власник. Зокрема, члени сім'ї не можуть передавати права на користування житлом іншим особам, тобто укладати договори найму (оренди) житла - таке повноваження належить винятково власнику і здійснюється ним самостійно, без необхідності одержання згоди на це членів сім'ї, які проживають у даного житловому приміщенні. Інша справа, що наймодавець зобов'язаний при укладенні договору попередити наймача про права третіх осіб щодо користування житлом.

Рівність прав членів сім'ї та власника житла виявляється тільки у тому, що вони, як і власник, можуть повною мірою використовувати житло за призначенням.

Водночас принцип рівності у користування житлом може бути обмежений щодо членів сім'ї на підставі угоди про порядок користування жилим приміщенням. Найчастіше таке обмеження стосується кількості житлових приміщень, якими може користуватися член сім'ї власника. Закон не визначає форму такої угоди, відтак для більшої чіткості формулювання правовідносин сторін доцільно укладати її письмово.

2. Поряд з правом на користування житлом члени сім'ї власника мають право вселяти у займане ними жиле приміщення інших членів сім'ї. Таке вселення здійснюється лише за згодою власника, за винятком вселення до батьків неповнолітніх дітей, для чого згода власника не вимагається. Під терміном "неповнолітній" слід розуміти як осіб, які не досягли 14 років (малолітніх), так і осіб від 14 до 18 років (власне неповнолітніх), адже чинне раніше законодавство, поділяючи неповнолітніх на дві групи в залежності від обсягу їхньої дієздатності (до 15 та від 15 до 18 років), охоплювало їх єдиним терміном - "неповнолітні" (ст. 13, 14 ЦК УРСР 1963 р.). В свою чергу новий ЦК класифікував осіб, які не досягли повноліття, на малолітніх та неповнолітніх (ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 32 ЦК України).

Порядок оформлення документів щодо реєстрації членів сім'ї власника, інших осіб визначається постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання в Україні" від 28 липня 2004 р. № 985.

3. Члени сім'ї власника, які проживають у житловому приміщенні, зобов'язані дбайливо ставитись до житла і можуть використовувати його винятково за призначенням (ст.