Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"

– Точнісінько так само, як ви дивитиметеся в очі доньок Квентіна й Корнелії, яких, як я чув, ви теж збираєтесь удочерити! – пирхнув головний дізнавач.

– Точнісінько так само не вийде, – похитав головою Ніколас. – Так, Ганхілда залишилася жива не тому, що Лукреція погано намагалася її вбити, але усе ж таки – вона залишилася жива. Що ж до Корнелії, то на її совісті смерть Ітани Рагнвальдської, Олівії Стрижевської та двох моїх найперших наречених, ім’я яких я, на мою скорботу, навіть запам’ятати не встиг, так швидко вона з ними покінчила. Що ж стосується Жордана, то зняти від мого імені з північного сектора гарнізон, щоб залишити північну околицю мого королівства беззахисною перед хримтурсами – він лише тільки планував, тому, по факту, він нікому жодної шкоди, принаймні непоправної, так і не завдав. Маю визнати, я йому навіть вдячний: якби не він, то моїми північними заставами, як і раніше, командували б жадібні, безпринципні мерзотники, а звання та призначення в моїх легіонах так би й продовжували отримувати або за хабарі, або лише «свої». З Квентіном ж... З Квентіном й так усе зрозуміло.  Що ж до Дома… – він зітхнув. – Дому замінити каторгу на «домашній арешт» запропонував не хто інший, як ваш начальник, Його Світлість герцог Руанський.

– В обмін на допомогу у затриманні Антропоса, артефакти та співробітництво у сфері артефакторики з таємною канцелярією? – із розумінням кивнув головний дізнавач. – Але ж справа не тільки в цьому? – посміхнувшись, припустив він. – Вам могли запропонувати, але не могли змусити...

– Не могли, – погодився Високий лорд. – Але ж і у Дома теж діти…

– Яких ви теж дуже любите, – з усмішкою закінчив за нього Ілберт Смартіс.