Читати книгу - "Червоний РубІн , Arachne "

— Я маю зачіпку, — сказав він. — Хакер на прізвисько Ghost буває у старому кафе недалеко від доків. Це в покинутому районі, здається, його там можна впіймати.

— Тоді не будемо гаяти часу, — озвався Фредерік.

За кілька хвилин вони вже мчали нічними вулицями Копенгагена. Місто здавалося похмурим, закутаним холодним листопадовим туманом, вулиці були майже порожніми. Що далі вони просувалися, то менш обжитим ставав район. Занедбані будинки, зарослі пустирі та темні вузькі провулки створювали атмосферу загрози.

Коли вони під'їхали до старого кафе, їх оточила гнітюча тиша. На вивісці, ледь освітленій тьмяним ліхтарем, було написано "Нічний Край". Тут рідко з'являлися люди, особливо в таку пізню годину.

- Це воно, - сказав Андреас, зупинивши машину. - Ghost може бути тут. Питання лише у тому, як нам його виловити.

Фредерік оглянув темні вікна кафе і повільно кивнув головою.

- Діємо тихо. Нам потрібно з'ясувати, хто всередині, та діяти без зайвого галасу.

Вони вийшли з машини і повільно попрямували до входу, готові до того, що кожен їхній крок може привести їх до розгадки — чи до пастки.

Фредерік і Андреас підійшли до дверей старого кафе, зсередини долинав лише приглушений гуркіт голосів і шум комп'ютерів, що працюють. Легкий скрип дверей, коли Андреас потягнув за ручку, моментально привернув увагу кількох людей у ​​залі. Вони глянули на тих, що увійшли, але потім знову заглибилися у свої справи. У повітрі лунав запах дешевої кави та машинної олії, що надавало закладу ще більше занедбаності та байдужості до того, що відбувається.

- Тут явно не просто так усі збираються, - тихо промовив Фредерік, оглядаючи помешкання. — Треба зрозуміти, хто з них може бути нашим Ghost'ом.

Андреас кивнув, рухаючись до стійки, де стояв бармен, похмурого вигляду чоловік років п'ятдесяти. Він повільно протирав склянки, здавалося, його ніщо на цьому світі не цікавило.

- Привіт, - Андреас нахилився до бармена. — Мені потрібна людина, звуть її Ghost. Говорять, він іноді тут буває. Може, підкажеш?

Бармен окинув його поглядом, а потім знизав плечима.

- Ghost, кажеш? Він буває тут, але не щодня. Той хлопець потайливий, не любить зайвого шуму. Якщо його хтось шукає, значить, у тебе серйозне замовлення, - промовив бармен повільно. — Але навіть якщо він тут, то його так просто не витягти.

— А ти його зможеш знайти? — спитав Андреас, підкидаючи пару купюр на стійку.

Бармен глянув на гроші і тихо промовив:

— Сиди тут. Якщо він тут, я намагатимусь щось зробити.

Фредерік, почувши це, сів за найближчий стіл, прикидаючись звичайним клієнтом. Андреас приєднався до нього, і вони мовчки спостерігали за тим, що відбувається.

За кілька хвилин із темного кута з'явився чоловік у каптурі, який приховував своє обличчя. Він сів за другий стіл у кутку зали, подалі від усіх. Фредерік помітив його.

— Це може бути він, — тихо сказав Фредерік.

— Час дізнатися, — відповів Андреас, підводячись і прямуючи до столу.

Підійшовши ближче, він сів навпроти незнайомця.

- Ти - Ghost? — спитав він, прямо й без натяків.

Чоловік повільно підняв погляд з-під капюшона і мовчки дивився на Андреаса. Декілька секунд тиші здавалися вічністю.

— Залежить від того, хто питає, — прохрипів хакер.

Андреас, не відриваючи погляду від хакера, вирішив ризикнути.

— Я працюю на Якоба, — тихо, але впевнено промовив він. — Мені потрібна інформація. Ми знаємо, що ти допоміг декому зникнути після кібератаки. Якоб не любить недомов.

Хакер завмер на мить, потім напружився, стиснувши губи.

— Якщо ти працюєш на «Лисі», то ти знаєш, що я не просто так тут. Чи не здам своїх клієнтів.

Андреас нахилився вперед, надавши голосу серйозності:

— Я не тут для того, щоб умовляти тебе чи загрожувати. Якобу потрібні відповіді. Ми знаємо, що ти був причетний до недавньої атаки на агентство. Тобі краще співпрацювати - інакше "Лис" сам прийде за тобою. Адже ти не хочеш цього?

Хакер перевів погляд на Фредеріка, який спокійно сидів за сусіднім столиком, спостерігаючи за їхньою розмовою, а потім знову на Андреаса. Він явно вагався, обмірковуючи свої подальші дії.

— Якоб не повинен був дізнатися, що я працював на ту операцію, — пробурмотів хакер, нарешті усвідомлюючи, що ситуація серйозна. — Але ж слухай, це було не моє рішення. Мені заплатили за роботу, і я її зробив. Далі за мене це не стосувалося. Якщо ти хочеш щось дізнатися, тобі треба говорити з тим, хто найняв мене.

Андреас хитро посміхнувся:

- Ім'я. Інакше розмова може закінчитися зовсім інакше.

Хакер закусив губу, озирнувся, ніби перевіряючи, чи не підслуховують їх, і тихо промовив:

- Один із людей "Лиса". Його звуть Торгні. Але я не знаю, де він зараз. Він часто змінює місце розташування і працює в основному через месенджери. Але іноді його можна знайти в одному старому будинку за межею міста.

- Координати? — Андреас різко порушив питання.

- Я відправлю їх тобі, - хакер втомлено видихнув. — Але більше я з цим не пов'язаний, зрозуміло?

Андреас кивнув головою, встаючи з-за столу.

— Впевнений, що лисиці сподобається твоя співпраця, — він кинув фразу на прощання, потім повернувся до Фредеріка, який уже був готовий рухатися далі.

- Є зачіпка. Тепер їдемо за місто, — коротко сказав Андреас, прямуючи до виходу.

Андреас і Фредерік мчали звивистими дорогами за межами міста. Холодне вечірнє повітря пробивалося через щілини у вікнах автомобіля, а приглушене світло фар вихоплювало з темряви застарілі будинки та покинуті склади.

- Це точно тут? — Фредерік із сумнівом подивився на навігатор, який показував найближчі координати.

- Він дав нам ці координати. Не думаю, що варто довіряти хакеру, але перевіримо, — Андреас не відривав очей від дороги, різко повертаючи вглиб лісового масиву.

За кілька хвилин вони досягли старого напівзруйнованого будинку, вікна якого давно були вибиті, а двері — зірвані з петель. Обшукали кожен кут, кожен закуток. Але пустка. Жодних слідів, жодних зачіпок. Торгни і не думав тут з'являтися.