Читати книгу - ""Каселона". Шалений рейс, Олена Гриб"

Пораду Сем не відкинув. Його і самого дратувало, що «Зара» транслює маячню замість реальних показників. Але з цим він нічого не міг вдіяти, а ось зі зміною часу проблем не мало виникнути.

– Довго завантажується. – Мік із виглядом професіонала мружив червоні від недосипання очі. – На Оніксі-12 галанет відмінний, це у нас щось пригальмовує.

Наче в насмішку слабке моргання індикатора з’єднання згасло остаточно, і бортовий комп’ютер металевим голосом повідомив, що доступних мереж немає.

– Та вона знущається! – підхопилася Міра. – Я недавно в Галабук заходила!

– Навіщо? – Її батько миттю забув про проблеми корабля. – Знову за Астіном спостерігала? Коли ти порозумнішаєш? Треба тобі цей злочинець…

– Він не злочинець! – Дівчина войовничо задерла підборіддя й тупнула ногою, добре що зореліт вже трохи вирівнявся і це давало змогу рухатися вільніше. – І взагалі, Астін не твоя справа!

– О так, як кидати все і драпати з планети, то моя, а як…

– Тату! Ми тікаємо через цього малолітнього трутня!

– Що? – підскочив Мік. – У мене все було добре! Я майже звик!

Сем скривився і вказав обом горлопанам на вихід. Він ненавидів сімейні сварки, та й до гучних звуків мав незрозумілу антипатію, а діти Вовка розійшлися не на жарт. Хоч би не зчепилися по-справжньому і не рознесли рубку.

– Хай він іде!

– Сама йди!

– І піду!

Сем встав і без зайвих церемоній виставив обох за поріг. Постарався прибрати з лиця невдоволення і обернувся до Арістея.

– Здається, ви зараз обіцяєте собі ніколи не заводити дітей, – невесело посміхнувся той.

– За нормального виховання діти не завдають клопоту, – не втримався від шпильки Сем.

Співрозмовник наче й не образився:

– Поговоримо про це років за двадцять, коли ваша донька-відмінниця приведе додому хлопця-арахніда, а тишко-синок на спір поцілує директорку школи. Повірте, Райсе, на вас чекає безліч незабутніх емоцій. Якоїсь миті ви зрозумієте, що розучилися червоніти. Гаразд, забудьте. Перевірю ефір. Може, вийде якщо не зв’язатися з кимось нормальним, то хоча б підслухати переговори ворога.

Сем відвернувся до ілюмінатора. Збиралися хмари… Вітер посилився, дерева гнулися майже до землі, і через це створювалося враження, що «Каселона» теж розгойдується.

– Мені одному здається, що на цій чортовій планеті немає жодної місцевої душі?

– Тобто розумної? – уточнив Арістей, займаючи крісло пілота і беручись за перемикачі. – Наскільки я знаю, тварин на Оніксі-12 достатньо. Одні лайси чого варті… Що ж, почнемо. Не галанетом єдиним живе людина.