Читати книгу - "Чвара королів"

Теон знову сів, роздратований.

— Я ні за ким не ганятимуся.

— Крім кожної жінки на дорозі?

— То не я хапав тебе за прутень.

— А в мене його нема, чи ти забув? Проте все інше, що в мене є, ти вхопити не забарився.

Він відчув, як на щоки наповзає фарба.

— Я чоловік, і маю чоловічу хіть. Це ти — збочена істота!

— Ні, лише сором’язлива діва.

Ашина рука пірнула під столом і стиснула його прутня. Теон трохи з крісла не підскочив.

— Хіба ти, братику, більше не хочеш, щоб я привела тебе у свою гавань?

— Ні, для шлюбу ти не годишся, — вирішив Теон. — Коли я всядуся на престол, то, певно, запроторю тебе у сестри-мовчальниці.

Він скочив на ноги і пішов непевним кроком шукати батька.

Поки він дістався підвісного мосту до Морської Башти, почався дощ. Шлунок його нуртувало, наче хвилі унизу, вино заважало стати рівно. Теон зарипів зубами і міцніше вхопився за мотузку, долаючи шлях через провалля і уявляючи, що стискає Ашину шию.

У тій самій вогкій світлиці так само гуляли протяги. Сховавшись під тюленячі шкури, батько сидів коло жарівниці зі своїми братами обабіч себе. Коли Теон увійшов, Віктаріон саме балакав про припливи та вітри, але князь Балон махнув рукою, щоб той замовк.

— Я все вирішив. Час вам вислухати мої задуми.

— Але я теж дещо надумав і хотів…

— От кого ми забулися спитати, — відрізав батько. — Прилетів птах зі Старого Вика. Дагмер веде сюди Тримів та Мурованців. Якщо бог дарує нам добрі вітри, ми вийдемо у море, щойно вони з’являться… принаймні, вийдеш ти. Я хочу, щоб ти, Теоне, завдав першого удару. Візьмеш вісім лодій, поведеш на північ…

— Вісім?! — Він аж зачервонівся. — Що я можу зробити з вісьмома лодіями?

— Наскочиш на Каменястий берег, сплюндруєш рибальські селища, потопиш кожен корабель, який трапиться назустріч. Може, навіть виманиш якихось північних панів з-за їхніх кам’яних мурів. З тобою піде Аерон та Дагмер Репаний Жбан.

— Хай Потоплий Бог благословить наші мечі, — додав жрець.

Теон почувався так, наче йому дали ляпаса. Його посилали звичайним наскочником палити хатини рибалок та ґвалтувати їхніх бридких дочок. І навіть таку легку справу князь Балон не довірив йому самому. Мало того, що доведеться слухати побожне бекання Мокрочуба та його недоладні докори — але при Дагмері Репаному Жбані йому ніколи не бути справжнім, не за назвою, ватажком походу.

— Ашо, доню моя, — вів далі князь Балон; Теон обернувся і побачив, що його сестра тишком прослизнула до палати, — візьми тридцять лодій з добірними людьми, обійди круг Змієвого рогу і пристань до припливної береговини на північ від Жбиру-в-Пущі. Відти рушай швидко, і зможеш узяти замок ще до того, як там зрозуміють, хто на них напав.

Аша облизнулася, наче кішка на сметану.

— Завжди хотіла собі замок, — промуркотіла вона.

— То візьми власноруч.

Теон мусив прикусити язика. Жбир-у-Пущі був столом Гловерів. Робет і Галбарт вели війну на півдні, отже замок не матиме сильної залоги. А щойно він впаде, залізяни матимуть міцну опору в самому серці півночі. «Це мене мали б послати до Жбиру.» Адже він знав Жбир-у-Пущі — кілька разів їздив гостювати до Гловерів разом з Едардом Старком.

— Віктаріоне, — мовив князь Балон до свого брата, — головна справа ляже на тебе. Коли мої сини завдадуть своїх ударів, Зимосіч муситиме відповісти. Як підеш вгору Солесписом і Лихоманкою, то навряд чи стрінеш якийсь опір. Від їхнього верхів’я тобі лишиться до Калин-Копу якихось тридцять верст. Перешийок — ось ключ до королівства. Ми вже владарюємо над західними морями. Щойно ми захопимо Калин-Коп, щеня не зможе пробитися назад на північ… а якщо здуру й спробує, то південний кінець загати Перешийку замкнуть його вороги, і Робб-шмаркач втрапить до пастки, наче щур до пляшки.

Теон не зміг далі мовчати.

— Зухвалий задум, пане батьку, але ж князі у замках…

Князь Балон не дав йому сказати ані слова більше.

— Князі пішли на південь за своїм щеням. Лишилися самі боягузи, старці та шмаркачі. Або вони здадуться, або ми винищимо їх одного за одним. Зимосіч, може, ще рік простоїть, та що з того? Решта буде наша — усі поля, ліси та замки. А люд ми перетворимо на робів та дружин з солі.

Аерон Мокрочуб здійняв руки.

— І скиплять високо води гніву, і простягне Потоплий Бог персти влади своєї понад зеленими землями!

— Що мертве, те вже не помре, — підспівав Віктаріон. Князь Балон та Аша луною повторили його слова, і Теонові лишалося тільки пробурмотіти разом з ними. На тому все й скінчилося.

Знадвору дощ лупив дедалі сильніше. Мотузяний міст гойдався і вивертався з-під ніг. Теон Грейджой зупинився посеред нього і роздивився скелі унизу. Хвилі вдаряли по вухах ревищем, на вустах він відчував солоні бризки. Раптовий порив вітру змусив його втратити рівновагу, і він впав на коліна.

Аша допомогла йому підвестися.

— Щось ти і вину не можеш дати ради, братику.

Теон сперся на її плече і дозволив перевести себе через слизькі від дощу дошки.

— Ти мені більше подобалася як Есгред, — докірливо мовив він до неї.

Сестра засміялася.

— Не дивно. Ти мені більше подобався у дев’ять років.

Тиріон VI

Крізь двері було чутно ніжні переливи високої арфи, змішані з гудінням кози. Голос співця глушили товсті стіни, але слова Тиріон знав сам. «Кохав я діву, краснішу за літо» — згадав він, — «в волоссі сонячне сяйво розлите».

Цього вечора двері королеви сторожив пан Мерин Трант. Він буркнув «Мосьпане» трохи непривітно, як на Тиріона, але двері прочинив. Коли Тиріон увійшов хвацьким кроком до опочивальні сестри, пісня раптово обірвалася.

Серсея сиділа, відкинувшись на купу подушок. Ступні її були голі, золоте волосся химерно скуйовджене. На собі вона мала зелено-золотий альтембасовий халат; коли Серсея підняла голову братові назустріч, коштовна тканина замерехтіла при світлі свічок.

— Мила сестро, — мовив Тиріон, — яка ж ти сьогодні прегарна.

І обернувся до співця.

— Ти теж, любий брате. Не знав, що ти маєш такий чарівний голос.

Від хвали пан Лансель набурмосився