Читати книгу - "Таємнича історія Біллі Міллігана"

«Щиро кажучи, я певен, що якби не ці публікації, його [Міллігана] давно вивезли б за межі штату чи перевели до Ліми», — наголосив Стинціано.

На прес-конференції, що відбулась у середу в Афінах, пані Фостер сказала: «Успіхи в лікуванні Біллі Міллігана були зведені нанівець ворожими висловлюваннями в пресі, які кепсько вплинули на стан пацієнта».

Управителька Афінського центру мала на увазі численні статті, які підхопили оприлюднену на сторінках «Диспетч» інформацію про те, що Міллігану дозволяється тинятися за межами шпиталю без нагляду.

«Звинувачувати пресу в тому, що вона сумлінно висвітлює факти — це безвідповідальність», — жорстко засудив Стинціано слова пані Фостер.

Коли Стинціано та Болл забажали, аби Департамент штату Огайо у справах психічного здоров’я залучив незалежних експертів для оцінки ефективності лікування Міллігана, до Афін погодилась приїхати лікарка Корнелія Вілбур. У своєму звіті вона схвалила методику лікаря Кола й пояснила, що в процесі лікування людей із синдромом множинної особистості такі рецидиви, як у Міллігана, є цілком звичною справою.

28 квітня 1979 року в «Колумбус Диспетч» з’явився такий допис:

ПСИХІАТР СИВІЛИ СХВАЛЮЄ ВІДПУСТКИ МІЛЛІГАНА

Автор Мелісса Віднер

Лікарка, до якої Департамент штату Огайо у справах психічного здоров’я звернувся по консультацію, порадила не вносити змін до програми лікування Вільяма Міллігана.

У своєму звіті, оприлюдненому цієї п’ятниці, лікарка Корнелія Вілбур виступила на підтримку методики, яка донедавна передбачала регулярні відпустки Міллігана з Афінського центру психічного здоров’я, де він перебуває на лікуванні. […] За словами лікарки Вілбур, після тринадцяти місяців, проведених у державних і приватних психіатричних установах, Мілліган більше не становить загрози для суспільства. Вона порекомендувала продовжити його лікування в Афінському центрі.

Лікарка стверджує, що відпустки без супроводу, які були частиною терапії Міллігана, — це чудова ідея, і галас, який довкола них здійнявся, шкодить усій справі. […]

3 травня 1979 року «Колумбус Сітізен Джорнал» опублікував таку статтю:

ОБ’ЄКТИВНІСТЬ ЕКСПЕРТА У СПРАВІ МІЛЛІГАНА

ПІД ЗНАКОМ ПИТАННЯ

Майк Стинціано, член Законодавчих зборів штату від Демократичної партії, поставив під сумнів незаангажованість лікарки, котра висловила рекомендації щодо подальшого лікування Вільяма Міллігана. […] Стинціано написав звернення до Маєрса Курца, виконувача обов’язків директора Департаменту штату Огайо у справах психічного здоров’я. Політик заявив, що лікарку Корнелію Вілбур не можна залучати як радника, «оскільки саме з її ініціативи Міллігана направили на лікування до Афін».

За словами Стинціано, вибрати лікарку Вілбур на роль незалежного експерта в цій справі «все одно, що запитати міс Ліліан [59] , чи добре Джимі Картер порядкує в Біллому домі».

11 травня члени місцевого осередку Національної жіночої спілки[60] написали лікареві Колу листа на трьох аркушах, надіславши копії ще й Маєрсу Курцу, Майку Стинціано, Філу Донаг’ю[61], Дині Шор[62], Джонні Карсону[63], лікарці Корнелії Вілбур і редакції газети «Колумбус Диспетч». Лист починався так:

Лікарю Кол,

якщо вірити газетам, до Ваших методів лікування Вільяма Міллігана входять відпустки без усілякого нагляду, право роз’їжджати на автомобілі, коли заманеться, та сприяння в отриманні фінансового зиску від продажу прав на книжки й кінофільми. Усе це демонструє вашу свідому й нечувану зневагу до безпеки тутешніх жінок. Ми цього не потерпимо. […]

Далі в листі йшлось про те, що, мовляв, лікар Кол не тільки не вчить Міллігана, що зґвалтування — це страхітливий злочин, але фактично ще й винагороджує хлопця «за його обурливі діяння». Лікаря Кола звинувачували в тому, що завдяки його потуранню Мілліган засвоїв «неписане, проте від того не менш реальне правило, що панує в нашому суспільстві: вважати акт насильства над жінкою цілком прийнятним вчинком, а саму жінку — не більш як сексуальним об’єктом».

У листі також писалось, що лікар Кол, мовляв, «продемонстрував передбачуваний брак лікарської інтуіції, коли проковтнув і поширив жінконенависницьку бридню. Твердження, буцімто зґвалтування скоїла особистість-лесбійка, — це очевидна спроба виправдати патріархальний лад. Ця вигадана лесбійка, чий образ ґрунтується на брехливих стереотипах, стала зручним цапом-відбувайлом, на якого можна перекласти провину за скоєні Мілліганом жорстокі сексуальні злочини, якими він мовби хотів «помститися» за те, що колись зробили з ним самим. Знову чоловік уникає відповідальності за свої дії, звалюючи все на жінку».

Прислухавшись до рекомендацій лікарки Вілбур, Міллігана вирішили залишити в Афінському центрі психічного здоров’я.

Працівникам із відділення РІТ чимало прикрощів завдала як здійнята в газетах буча, так і реакція Біллі, тож вони вимагали відкоригувати план лікування хлопця, погрожуючи страйком. Деякі працівники вважали, що лікар Кол присвячує Біллі забагато