BooksUkraine.com » Фентезі » Чорнильна кров 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорнильна кров"

183
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Чорнильна кров" автора Корнелія Функе. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 122 123 124 ... 126
Перейти на сторінку:
кивнув худорлявому. — Скажи ще раз, що там оголошували герольди у твоєму селі?

— Обіцянка Змієголова, — почав хлопець запинаючись. — Якщо Сойка з'явиться на цьому боці лісу, він помре найповільнішою смертю, яку коли-небудь дарував кат Сутінкового замку. А тому, хто його спіймає, виплатять сріблом його вагу. Ти зробив його безсмертним? — запитав хлопець. — Вони кажуть, ти так само не можеш померти. Кажуть, ти зробив собі таку ж книжку з білими аркушами, в якій сидить твоя смерть.

Мо не стримав усмішки. Як часто Меґі дивилась на нього такими великими очима.

Вони всі чекали на відповідь, навіть Чорний Принц. Він бачив це по їхніх обличчях.

— О, ні, — сказав вій. — Я можу померти. Повір мені, я це добре відчув. А щодо Змієголова, здається, я зробив його безсмертним. Та ненадовго.

— Що ти маєш на увазі? — Хапалова усмішка застигла на його грубому обличчі.

— Наразі ніщо не в змозі вбити Змієголова: жоден меч, жоден ніж, жодна хвороба. Книжка, яку я для нього переплів, захищає його. Але ця книжка — і його смерть. Він тішитиметься з неї лише кілька тижнів.

— Чому? — запитав хлопець.

— О, це не дуже важко, вкоротити життя книжці. І, без сумніву, палітурник на цьому розуміється. Це моє ремесло, навіть коли всі думають інакше. Зазвичай я не вбиваю книжку. Навпаки, мене кличуть, щоб продовжити її життя. А в цьому випадку мені, на жаль, довелося вкоротити їй віку. Зрештою, я не хотів бути винним у тому, що Змієголов на віки вічні засяде на троні і гаятиме час, вішаючи шпільманів.

— Ти все-таки чаклун! — захрипів Хапало.

— Ні, — відповів Мо. — Я — палітурник.

— Ідіть вже! — Принців голос обірвав розмову. — Йдіть і зробіть ноші для поранених.

Чорний Принц махнув Мо, щоб той ішов з ним.

— Кілька тижнів, — повторив він, коли зайшли до штольні. — А точніше, скільки це тижнів?

Скільки? Навіть Мо не знав. Якщо не помітять, що він зробив, усе закінчиться швидко.

— Не дуже багато, — відповів він.

— І вони не зможуть врятувати книжку?

— Ні.

Принц усміхнувся. Це перша усмішка, яку Мо побачив на його темному обличчі.

— Сойко, ці новини тішать. Знаєш, дуже легко втратити запал, коли борешся проти безсмертного ворога. Але ти ж розумієш, що він ще настирливіше тебе переслідуватиме, коли помітить, що ти його обдурив?

Тому Мо нічого й не розповів Меґі, а потайки зробив, що мусив зробити, коли вона спала. Він не хотів, щоб Змієголов прочитав на її обличчі страх.

— Я не планую вертатися по цей бік лісу, — сказав Мо. — Можливо, біля Омбри знайдеться добрий сховок для нас.

Принц знову всміхнувся.

— Знайдеться, — сказав він і глянув на Мо так, наче хотів зазирнути йому в серце.

«Спробуй! — подумав Мо. — Подивися мені в серце і скажи, що ти там знайшов, бо я сам не розумію, що там».

Він пригадав собі, як уперше прочитав про Чорного Принца.

«Який чудовий персонаж!» — подумав Мо тоді. Та людина, яка зараз перед ним стояла, вражала куди більше, ніж образ, який створювали слова. Може, трохи нижчий. І сумніший.

— Твоя жінка каже, ти не той, за кого ми тебе маємо, — сказав Принц. — Вогнерукий казав те саме. Він розповідав, що ти з тієї країни, в якій він був усі ці роки, коли ми вважали його мертвим. Вона дуже відрізняється від цього світу?

Мо всміхнувся.

— О, так. Дуже.

— Чим? Люди щасливіші?

— Можливо.

— Можливо? — Принц нахилився і підняв щось, що лежало на ковдрі, під якою він спав. — Я забув, як називає тебе твоя жінка. Вогнерукий називав тебе дрібним ім'ям: Чарівновустий. Та Вогнерукий мертвий, а для решти ти — Сойка. Навіть мені важко назрівати тебе по-іншому, після того, як побачив, як ти б'єшся в лісі. Відтепер це твоє.

Мо ще ніколи не бачив цієї маски, яку простягнув йому Принц. Шкіра темна і порепана, пір'я виблискує білим, чорним, жовто-коричневим і синім. Синім, як у сойки.

— Цю маску оспівано в багатьох піснях, — сказав Чорний Принц. — Я трохи її носив. Тепер вона твоя.

Мо покрутив маску в руках. На мить у нього прокинулося дивне бажання її вдягнути, наче вдягав її багато разів. О, так, слова Феноліо могутні, але всього-на-всього слова. Кожен актор може обирати собі роль, чи не так?

— Ні, — сказав Мо і віддав маску Принцові. — Хапало має рацію, Сойка — це стареча вигадка. Не боротьба моє ремесло, повір мені.

Чорний Принц задумано подивився на нього, та маску назад не взяв.

— Збережи її, — сказав він. — Її стало занадто небезпечно носити. А щодо твого ремесла, ніхто з нас не народився розбійником.

Мо лише поглянув на свої руки: довго треба було змивати всю цю кров, яка липла до них після бою в лісі. Мо ще стояв — маска в руці — в темній штольні, яка пахла давно забутими мерцями, коли почув за собою голос Меґі.

— Мо? — Вона стурбовано подивилась на тата. — Де ти був? Роксана хоче вирушати в дорогу, і Реза запитує, чи ми йдемо з нею. Що скажеш?

Так, що він скаже? Куди йти?

«Назад у майстерню, — подумав він. — Назад у будинок Елінор. А може, ні? Куди хоче Меґі?» Він подивився на неї і відразу зрозумів. Звичайно. Вона хоче залишитися тут, через хлопця, не лише через Мо. І Реза теж хоче, попри темницю, в якій вона сиділа, попри весь цей біль і всю цю темряву. Що у світі Феноліо такого, що сповнює серце тугою? Хіба він її теж не відчуває? Швидка солодкава отрута…

— Що скажеш, Мо? — Меґі взяла його руку. Як вона виросла!

— Що скажу? — Він прислухався, наче міг почути шепіт літер на стінах штолень або в тканині ковдри, під якою спав Чорний Принц. — Тобі сподобається, якщо я тобі скажу… Покажи мені фей, Меґі. І русалок. І ілюстратора з Омбрійського замку. Подивимося, чи його пензлі такі вже тонкі.

Небезпечні слова. Але Меґі обняла його так сильно, як обнімала востаннє, коли ще була маленькою.

Фаридова надія

І ось він мертвий, і душа його втекла

в Безсонячну країну.

Філіп Реве. Полювання у великому місті

Коли вартові перед сходом сонця вдруге забили на сполох, Чорний Принц наказав усім спуститися глибоко в штольні, туди, де у вузьких коридорах стояла вода і, здавалося, можна було почути дихання землі. Феноліо підійшов до Меґі й потягнув її з собою.

— Ось. Але я нічого не гарантую, — прошепотів старий. — Можливо, це ще одна помилка, чорним

1 ... 122 123 124 ... 126
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорнильна кров», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорнильна кров"