Читати книгу - "Безсоння"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Її тут немає. Гретхен зараз у Гай-Рідж.
— Як туди доїхати?
Річардс перевела погляд на Ральфа. У сірих, майже без зіниць очах застигло занепокоєння. Жінка скидалася на раптово ожилу грецьку статую. Темно-зелена аура сполотніла.
«Ні, — подумав він. — Це сіра аура Луїзи тимчасово перекрила поле жінки».
Луїза оглянулася, простеживши за поглядом Барбари Річардс, спрямованим на Ральфа, потім знову повернулася до неї:
— Звичайно, він чоловік, але зараз цілком безпечний. Обіцяю, все буде добре. Ми не заподіємо шкоди ні Гретхен Тіллбері, ні іншим жінкам у Гай-Рідж, але нам необхідно переговорити з Ґретхен, тому скажи, як туди дістатися. — Луїза знову торкнулася руки Річардс, передавши частину свого сірого світіння.
— Обережно, не нашкодь, — ледь чутним голосом попередив Ральф.
— Постараюся, але вона повинна заговорити. — Луїза схилилася ближче до Річардс. — Нумо ж, Барбаро, кажи. Як нам проїхати?
— По шосе № 33 виїдете з Деррі, — мовила Барбі. — Потім кілометрів п’ятнадцять по старому Ньюпортському шосе, ліворуч побачите величезний червоний фермерський будинок, за ним два сараї. Потім перший поворот ліворуч…
Повернулася прибиральниця.
— Пітер нічого не чув… — Вона раптом замовкла, можливо, їй не сподобалося те, як Луїза схилилася над столом її подруги, а може, її збентежив порожній вираз очей Річардс.
— Барбі, все гара…
— Заспокойся, — дружелюбно мовив Ральф. — Вони розмовляють. — І взяв жінку за руку, відчувши короткочасний, але потужний приплив енергії. На мить усі барви світу заблищали ще яскравіше. Прибиральницю звали Рейчел Андерсон. Вона була дружиною типа, який жорстоко бив її, але зник вісім років тому. Тепер головними в її житті стали собака й подруги з Центру допомоги жінкам.
— Звичайно, — мовила Рейчел Андерсон замисленим, сонним голосом. — Вони розмовляють, а Пітер запевнив, що все нормально, так що мені краще помовчати.
— Чудова думка, — сказав Ральф, легенько притримуючи жінку за руку.
Луїза озирнулася, але переконавшись, що ситуація під контролем, знову звернулася до Барбари Річардс:
— За фермерським будинком із двома сараями звернути ліворуч. Я зрозуміла. А далі?
— Кілометрів зо два проїдете по ґрунтовій дорозі, що впирається в цей будинок. Це і є Гай-Рідж. Там такий чудесний вид…
— Не сумніваюся, — обірвала її Луїза. — Рада, що побачилася з тобою, Барбаро. А тепер я й мій друг…
— Мені теж було приємно, Луїзо, — вимовила Річардс глухим, механічним голосом.
— А тепер нам час іти. Усе добре.
— Так.
— Тобі не обов’язково пам’ятати про нашу розмову, — закінчила Луїза.
— Так.
Луїза взяла зі столу аркуш, який раніше дістала з сумочки.
— Чому б тобі не продовжити роботу, Рейчел? — запитав Ральф прибиральницю. Він обережно відпустив її руку, готовий негайно відновити хватку, якщо жінка виявить найменші ознаки занепокоєння.
— Звичайно, мені краще повернутися до роботи, — більш дружелюбно мовила вона. — Хочу попоратися тут до обіду, щоб піти в Гай-Рідж і допомогти там.
Коли Рейчел Андерсон повернулася до свого візка із засобами для чищення, Луїза приєдналася до Ральфа.
— З ними ж усе буде гаразд, Ральфе?
— Так. Упевнений. А ти як? Не відчуваєш слабкості абощо?
— Ні. Ти запам’ятав дорогу?
— Звичайно — це місце раніше звалося Сади Барретта. Щоосені ми з Керолайн збирали там яблука й купували сидр, поки на початку вісімдесятих ферму не продали. Це ж треба, там Гай-Рідж.
— Дивуватися будеш пізніше, Ральфе, — я справді вмираю від голоду.
— Добре-добре. До речі, що це за папірець? Записка про племінницю, яка отримала стипендію на навчання в університеті Нью-Гемпшира?
Луїза, посміхнувшись, показала Ральфові аркуш, який виявився рахунком за електроенергію.
6.
— І як, вдалося вам передати повідомлення? — поцікавився охоронець, коли вони вийшли з будинку й рушили до машини.
— Так, спасибі, — відповіла Луїза, знову вмикаючи свою мегаватну посмішку. Вона й далі йшла спокійно, однак міцніше стиснула руку Ральфа. Він розумів, як зараз Луїзі, і не знав, як довго протриває їхній вплив на обох жінок.
— От і добре, — кивнув охоронець, виходячи за ними до кінця під’їзної доріжки. — День сьогодні важкий, буду радий, коли він закінчиться. Знаєте, скільки охоронців буде задіяно тут із полудня й до півночі? Дюжина. І це лише тут. У Громадському центрі ще людей сорок, не рахуючи сил місцевої поліції.
«І все це абсолютно даремно», — подумав Ральф.
— І заради чого? Щоб якась блондиночка могла висловитися?
Охоронець глянув на Луїзу, немов очікуючи з її боку обвинувачень у статевій дискримінації, але Луїза лише посміхнулася у відповідь.
— Сподіваюся, все буде добре, офіцере, — мовив Ральф і повів Луїзу до «олдсмобіля». Він увімкнув мотор, обережно виїхав на дорогу, чекаючи, що зараз із будинку вибіжать Барбара Річардс і Рейчел Андерсон із дико випнутими очима й піднятими в обвинувальному жесті руками. Але нічого не сталося. Ральф полегшено зітхнув. Луїза, глянувши на нього, співчутливо кивнула.
— Я вважав себе комівояжером, — мовив Ральф, — але ніколи не бачив такої вправності.
Луїза соромливо посміхнулася й скромно склала руки на колінах. Із кабіни, розмахуючи руками, вибіг Тріґер. Спершу Ральф подумав, що їм усе-таки не вдалося спокійно поїхати — охоронець із блокнотом запідозрив щось нехороше й по телефону наказав Тріґеру затримати їх. Потім він звернув увагу на те, який вигляд у Тріґера — той захеканий, але щасливий, і щось тримає у правій руці. Предмет виявився дуже, старим, обтріпаним гаманцем, що розкривався й закривався, немов беззубий рот якогось чудовиська, при кожному змаху руки Тріґера. — Не хвилюйся, — сказав Ральф, пригальмовуючи. — Не знаю, що йому треба, але нічого поганого він нам не зробить. Упевнений.
— Мені начхати на те, чого хоче він. Я ж хочу швидше вибратися звідси й поїсти. Якщо він знову базікатиме про риболовлю, Ральфе, я сама натисну на педаль газу, май на увазі.
— Амінь, — відповів Ральф, точно знаючи, що переймають Тріґера Вашона зовсім не спогади про риболовлю. Ральф розібрався ще не в усьому, та одне він засвоїв твердо: ніщо в цьому світі більше не відбувається випадково. Це Визначеність вийшла на стежку війни. Ральф загальмував біля Тріґера і натиснув на кнопку, щоб опустити скло. Роздратовано поскрипуючи, воно поповзло вниз.
— Гей, Ральфе! — крикнув Тріґер. — Я думав, що прогледів тебе!
— У чому справа, Тріґу? Ми квапимося…
— Добре, добре, це займе не більше секунди. Воно в моєму гаманці, Ральфе. Я зберігаю всі свої папірці тут і ніколи нічого не викидаю.
Він розкрив гаманець, виставляючи на огляд зім’яті рахунки, фотографії (і провалитися йому на цьому місці, якщо Ральф не помітив, що на одній із них Тріґер зображений з величезним окунем у руках), старі візитні картки, пожовтілі й потерті від часу. Трігер перебирав весь цей мотлох
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Безсоння», після закриття браузера.