Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

сітей ворожих. Після обходу цих обителей низвели мене в преісподне землі, і бачила я страшні, нестерпні, люті муки в пеклі, для грішників приготовані, які показували мені ангели святі, говорячи: "Бачиш, оТеодоро, від яких тебе мук визволив Господь молитвами угодника свого Василія". Чула ж там крик, плач і гірке ридання тих, що були в муках: одні "Горе!" кричать, инші "Біда!" і "Лихо!" викрикають, інші день народження свого проклинають, але ніхто не змилосердиться над ними. Тоді, вивівши мене звідти, привели в цю, яку бачиш, преподобного отця нашого Василія обитель й упокоїли мене тут. Сказали мені: "Нині преподобний Василій поминання тобі робить". І розуміла я, що на сороковий день після мого розлучення з тілом прийшла я на це місце спокійно". Преподобна Теодора те все Григорію у сонному видінні розповіла і показала йому всю красу тої обителі і багатства духовні, багатотрудними потами отця блаженного зібрані, насолоду ж, і славу, і різні сади золотолисті і багатоплідні, і всю веселість духовну. Коли ж закінчилося видіння, збудився зі сну Григорій й отямився, дивувався і чудувався тому, що бачив і чув від блаженної Теодори. І, вставши зранку, пішов до преподобного Василія по благословення, за звичаєм. Той же спитав його, кажучи: "Дитино Григорію, де ти був цілу ніч?" Він же, наче нічого не відаючи, мовив: "Спочивав, отче, на одрі своєму". Старець же сказав: "Знаю, що тілом на одрі спочивав, духом же деінде був. Хіба забув те, скільки відкрив тобі Бог цієї ночі в сонному видінні? Ось отримав ти бажане: Теодору бачив і про неї від неї самої ж чув, і в моїй обителі був, і те, що благодаттю Христовою приготоване для мене за малий мій труд, — усе оглядав". Григорій же, те від преподобного чуючи, пізнав, що сон його не є примарою, але Божим откровенням, молитвами преподобного виклопотаним, і дякував Богові, і поклонився отцеві своєму блаженному, і достатньо від нього отримав поучення.

Той же Григорій в инший час, допустом Божим, впав у деякі сумніви у вірі: читаючи-бо старанно книги Старого Завіту, думав у помислах своїх, що добре юдеї вірять. І перебував у тих думках довго. Зрозумів же те духом ясновидець-старець, викрив його і після багатьох переконувань знову випросив йому від Бога одкровення. І знову Григорій уві сні бачив дивне видіння про Страшний Суд Божий, про збирання на суд усього роду людського. Бачив суддю, який на престолі сидів, і всіх праведників праворуч, грішників же ліворуч, які стояли і суди приймали за ділами своїми. Бачив же і всіх юдеїв, які не вірили в Христа, що з иншими народами засуджені і послані в геєну вогненну. І як же осудження грішників, так і прославу святих бачив, про що сам Григорій вельми розлого написав, що можна знайти у великій Мінеї-Четьї. Тут скорочену розповідь час закінчити. По достатніх-бо життя свого літах, після трудів і подвигів суворого життя, після багатьох сподіяних чудес, провіщень і дарованих хворим зцілень преподобний отець наш Василій, знемагаючи старістю, до блаженної кончини своєї наблизився. Приведений був із пустелі до Царгороду в середніх своїх літах, у Царгороді прожив літ десь п'ятдесят і, близько ста літ від народження свого провівши, на безкінечне життя, де ж літа його не змаліють, перейшов. Передбачив же кончину свою і передвозвістив те учневі своєму любому Григорію.

Мав же Григорій звичай на цілу святу Велику Чотиридесятницю замикатися в домі своєму в ложниці своїй і не виходив аж до святої Пасхи, у пості і молитвах перебував, багато кладучи поклонів і всі ночі без сну проводячи. Одного-бо разу, коли свята Чотиридесятниця зблизилася, прийшов Григорій до преподобного прийняти, за звичаєм, благословення на близький свій постний у затворі подвиг. Преподобний же багато до нього про користь для душі говорив і, благословення подавши, на кінець сказав: "Іди, дитино, з миром, у дім свій, мене ж тілесними своїми очима не маєш більше побачити в житті цьому". Те мовивши, просльозився і, обнявши Григорія, з любов'ю поцілував. Той же, впавши в ноги його чесні і змочивши їх сльозами, плакав і ридав через розлуку з ним. І, досить поплакавши, пішов і замкнувся на піст, як же був йому звичай, а преподобний Василій у середній тиждень Великого посту, 25 березня, на празник Благовіщення Пресвятої Богородиці святу свою душу передав у руки Господа свого. Чесне ж його тіло поховане було в монастирі святих мучеників Флора і Лавра. І було видіння одному шанованому в Царгороді мужеві. Дім великий і дивний бачив і ворота, золотом і камінням дорогоцінним прикрашені. Над воротами ж було написано золотими словами так: "Обитель і покій вічний блаженного Василія Нового". Те прочитав муж той і дивувався красі дому того. І ось юнак один прекрасний вийшов і сказав йому: "Чому дивуєшся, чоловіче? Хочеш побачити дивовижніше?" І відчинив ті ворота, і видно було всередині палати превисокі і пречудові, їх же краса будь-який розум людський перевищує, і преподобний Василій на царському престолі у великій сидів славі, оточений багатьма предивними й пресвітлими мужами та юнаками. Видно там було і сади прекрасні, і все бачене радости і веселости було переповнене. Почувся ж голос, який зсередини говорив: "Таку винагороду після переставлення приймають усі, хто полюбив Бога і Йому ревно послужив". Те видіння муж той багатьом оповідав, і всі, що чули, прославляли Бога, і шанували пам'ять угодника Божого преподобного Василія. Хай і ми сподобимося частки тих, хто любить Бога, молитвами його святими, благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.

У той-таки день пам'ять двадцяти шести святих мучеників у Готському краю, які від Унгериха, царя готського, за Христа постраждали за царювання Валента і Ґраціяна. Із них же двоє були пресвітерами — Ватисій і Верк, з двома синами і доньками, і Арпила Монах. Миряни ж: Авип, Агн, Реас і Татракс, Іской, Сила, Сегниц, Сонрил, Суїмва, Терм, Філгій. І з жінок: Анна, Алла, Ларис, Моїко, Мамика, Вірко і Анімаїда, їх же мощі одна вдова, готська цариця, яка була християнкою, на ім'я Тлада, з донькою своєю Дуклідою, зібравши, перенесла у Кизик, град грецький. І саму її, коли пізніше повернулася на батьківщину свою, невірні камінням побили. А донька її в Кизику з миром померла.

Місяця березня в 27-й день

Пам'ять святої мучениці Матрони Тесалонікійської

Свята Матрона була рабинею однієї юдейки, Павтіли на ім'я, жінки солунського воєводи. Матрону, з юности християнської