Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У ті ж часи, у тих же єгипетських пустелях просіяв у постництві инший угодник Божий — преподобний Павло. Ради його молитов Бог являв людям велику милість. Захотів преподобний Паїсій його відвідати. Пішов до нього, і зійшлися, наче два ангели Божі, і, як два воїни Христові, міцно невидимих ворогів поборювали, і один одному помагали. І були обидва разом як град найтвердіший, ніякими підступами ворожими не задолані. І розмовляли один з одним словами, сповненими Духа Святого. Разом і солодким плодом мовчання насолоджувалися, у старості своїй молодечі подвиги винаходили на всілякий день, наче заново подвизатися і вище життя являти починали. Був же великий Паїсій літами старший від Павла і вже багатий днями. Павло ж блаженний віком був поважний, душею бадьорий. І казав преподобний Паїсій: «Лінивства тіла, доки ми в житті, не хоче Господь наш, і сором нам і ганьба, якщо час відходу нашого в лінивстві нас застане». Коли те преподобний Паїсій сказав, блаженний Павло, почувши, відповів: «Це вже, о отців начальнику, за твоєю похвальною і доброю порадою піду, щоб не дати тілу лінуватися. Уповаю на Бога, що святими твоїми молитвами дасть мені за волею своєю закінчити життя моє». Досить же днів преподобний Паїсій із блаженним Павлом прожив, і один одному користь приносили, потім, давши собі в Господі люб'язне цілування, розлучилися тілами, але не духом. Павло преподобний на місці тому залишився, а святий Паїсій у келію свою повернувся. Ці обидва святі отці були чудотворцями, проганяли пристрасті, душам помагали вправно, за всіх молилися, всім спасення випрошували і всіх наставляли. Мужі були сильні ділом і словом, приклад для всіх корисний. Священного Павла його ісповідання прославляло, блаженного ж Паїсія превеликі і понадприродні постницькі подвиги, хоч і в таємниці творені, почасти багатьом були знані. Сказано мало з великого, скільки можна наставити слухачів на дяку всесильому Богові і на старанність тих, що подвизаються із прагненням. Превисоке його життя жодне слово не може вповні охопити, бо таємно багато працював для Господа і не любив, щоб добрі його діла иншим відомі були, це ж задля конечного смирення. І коли хтось із братів питав його, яка чеснота найбільша, відповідав: та, яку ми таємно робимо і ніхто про неї не знає. І також ту чесноту називав великою, щоб за иншими йти, а не за своєю волею. У всьому ж добродійному своєму житті преподобний визначав і зберігав кожному ділу відповідний час. Час у нього був мовчати, час же говорити. Час усамітненому і замкненому в келії своїй бути, час же до братів виходити і про корисне з ними розмовляти. У безмовності богомисленим сходженням до Бога прилучався, у спільноті братній шукав спасення ближнього. Найдивніше те, що вмів мудро приховувати чесноту свою, аби не цілком пізнали діло життя його ті, що в спільноті жили. Коли в якомусь ділі починали брати його прославляти, зразу покидав його і починав инше, аби попереднє забулося. Коли ж я (говорить автор) питав його, чого так замислив чинити, радісно відповідав мені: "Щоб неушкодженим минуле ділання збереглося". Велика-бо, казав, біда — людська похвала. І ті, що задля неї трудяться, мають меншу корись, і мало тих, що спасаються, бо вельми пошкоджуються від марної слави. Добре сказано від Владики нашого: хай не знає ліва твоя, що робить права. Ось слово з повчання його, яке я згадав і наприкінці хочу розповісти.
Досягнув глибокої старости великий життям, просвітлений чеснотами преподобний отець наш Паїсій, кінець тутешніх трудів прийняв, покликаний був на вічний спокій до небесного блаженства. Тіло його чесно спорядили багато инокуючих, душу ж небесне безсмертне життя прийняло. Мало ж часу минуло, і блаженний Павло на своєму місці в найглибшу пустелю від тутешнього життя відійшов. До життя нестаріючого прийшов й оселився у світлості святих разом зі святим Паїсієм. А що в подвигах чернечих трудилися літ однаково, так і душі їхні блаженні разом насолодяться спокоєм нескінченним. Тіла їхні чесні небагато часу спочивали окремо одне від одного — де хто переставився. Провидінням Божим в одне місце зійшлися таким чином.
Преподобний отець наш Ісидор в обителі своїй, що в горі Пилусійській, постив, почув про переставлення великого Паїсія, сів у корабель і досягнув місця, де святе тіло преподобного отця було поховане. Його чесно із землі взявши й обгорнувши, поклав у ковчег, наче великий якийсь скарб, від усілякого багатства коштовніший, — обитель свою хотівши ним збагатити. І, в корабель свій внісши, вирушив плисти з великою радістю, співаючи і хвалячи Бога. Коли ж був напроти тої пустелі, де чесне тіло преподобного Павла спочивало, зупинився корабель, непізнаною силою спинений, і весь обернувся до тої Павлової пустелі. Трудилися довго кораблеплавці, намагаючись наперед вивести корабель, але нічого не могли досягнути. Перебували два дні, трудячись безуспішно, і були вельми розгублені. Преподобний же Ісидор, розуміючи що від Бога є те затримання корабля, звелів кораблеплавцям, аби покинули кермувати кораблем, нехай пливе, куди хоче. Корабель же, невидимою рукою кермований, пішов до берега пустелі й зупинився на сухому непорушно, чекаючи свого часу. До всіх, що в кораблі через те сумували й дивувалися, прийшов на берег той з пустелі один старець відомий на ім'я Єремія. Він скликнув до кораблеплавців: «Нащо понад силу вашу трудитеся, борючись із кораблем, о любі? Хіба не знаєте, що преподобний Паїсій прикликає улюбленця свого преподобного Павла: хоче з ним разом у ваш край бути перенесений і в одному місці з ним бути покладений.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житія Святих - Червень, Данило Туптало», після закриття браузера.