Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"

І на ньому все ще був якийсь амулет захисту розуму – підготувався, аби в жодному випадку не битися чесно. 

– Ти! – повторив він, і у його голосі була така страшна лють, якої я не чула раніше. Ось тільки ця лють була безсила – бо артефакт повернути не вдасться. Ще трохи, і він зрозуміє, що програв. 

– Допоможи мені, – задихано процідила я, відчуваючи, як холодні пальці ковзають ще трохи. – Леонарде, допоможи! 

Я відчувала, як в мій голос пробивається все більше паніки, але хлопець тільки стояв наді мною і намагався дихати. Він наче не бачив мене взагалі. 

– Простягни мені руку, – сказала ще раз я. – Я все ще можу допомогти тобі. Тільки… врятуй мене зараз. 

Я не знала, чи правдиві мої слова. Чи я ще можу, чи я ще навіть хочу рятувати Леонарда – ось тільки в ту мить вони не значили нічого, бо від падіння мене відділяли всього кілька митей. Я вже не відчувала жодного м’яза і жодного пальця, а Леонард подивився на мене раптово свідомим поглядом. 

– Врятуй? – повільно видушив він. – Врятуй? О, зараз я тебе врятую. 

І він простягнув мені руку, але в очах його не було нічого, окрім пекучої ненависті.