BooksUkraine.com » Фентезі » Чаклун та сфера. Темна вежа IV 📚 - Українською

Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

138
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Чаклун та сфера. Темна вежа IV" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 123 124 125 ... 223
Перейти на сторінку:
їх обох, — недбало проказала вона. — Познайомилися на учті. До речі, ти теж з ними знайома. Ти налякала мене, тітонько.

— Чого він так з тобою вітався?

— Звідки я маю знати? Може, йому так хотілося.

Тітка блискавкою метнулася вперед, ковзнулася в брудних черевиках, відновила рівновагу і вхопила Сюзен за руку. Тепер її очі палали від люті.

— Не смій так зухвало зі мною розмовляти, дівчино! Не смій зі мною капризувати, міс О-Яка-Краля, бо я тебе…

Сюзен так рвучко висмикнула руку, що Корделія від несподіванки заточилася і могла би впасти, якби під рукою не нагодився стіл. Брудні сліди чобіт на чистій підлозі кухні виглядали як звинувачення.

— Ще раз так мене назвеш, і я… я дам тобі ляпаса! — закричала Сюзен. — Клянусь!

Корделія вишкірилася в черствій безжальній посмішці.

— Вдариш єдину живу кревну родичку свого батька? Будеш такою паскудою?

— А чом би й ні? Хіба ти мене не била, тітонько?

Вогонь ненависті у тітчиних очах трохи пригас, і посмішка зійшла з вуст.

— Сюзен! Як ти можеш! Та заледве півдюжини разів, відколи ти була дитиною, яка тягнула свої рученята до всього, що могла дістати, навіть до баняка з кропом на…

— Зараз ти б’єш здебільшого словами, — сказала Сюзен. — Я, дурна, терпіла, але відтепер не буду. Мені набридло. Якщо я вже достатньо доросла, щоб підкласти мене під чоловіка за гроші, тоді розмовляй зі мною ввічливо.

Корделія розтулила було рота, щоб захищатися — гнів дівчини та її звинувачення вразили її, — проте відразу збагнула, як хитро Сюзен відволікла її від теми розмови. Від хлопців. Одного хлопця.

— То ти з ним тільки на учті бачилася, Сюзен, більше ніде? Я про Вілла Деаборна. — Хоч ти й добре знаєш, кого я маю на увазі.

— Я бачила його в місті, — Сюзен дивилася тітці просто у вічі, хоча це й коштувало їй неабияких зусиль. За недомовками, як темрява за сутінками, завжди крадеться брехня. — Всіх трьох бачила. Задоволена? — але Сюзен уже бачила, що ця відповідь не вдовольнила тітку, і в її душі наростало хвилювання.

— Ти можеш поклястися іменем батька, що не зустрічаєшся з цим хлопцем, Деаборном?

«Скільки виїздів потай, — подумала Сюзен. — Скільки вивертів. Скільки пересторог, щоб нас ніхто не побачив. І все це одного дощового ранку псові під хвіст через один помах руки. Так легко наразитися на небезпеку. Невже ми вважали, що буде інакше? Невже ми були аж настільки дурні?»

Так… і ні. Насправді вони збожеволіли. І досі були божевільні. Сюзен пригадала, як засмучувався батько, коли ловив її на обмані. Той його розчарований погляд. Відчуття, що її вигадки, хоч які невинні, болюче впиналися йому в душу, як тернові колючки.

— Ні в чому я не клястимуся. Ти не маєш права вимагати цього від мене.

— Поклянися! — заверещала Корделія і вхопилася за стіл, наче земля пішла в неї з-під ніг. — Поклянися! Поклянися! Це тобі не дитячі забавки! Ти вже не дитина! Клянися! Клянися, що ти досі незаймана!

— Ні, — відрізала Сюзен і повернулася, щоб іти. Серце шаленіло в грудях, але в голові панувала страхітлива чіткість. Роланд би відчув її одразу: Сюзен дивилася на світ очима стрільця. На кухні було засклене вікно, що виходило на Крутояр. У шибці віддзеркалювалося страшне примарне відображення тітки Корд, яка, замахнувшись кулаком, наближалася до неї ззаду. Не повертаючись, Сюзен застережливо підняла руку:

— Навіть не думай. Тільки спробуй мене вдарити, ти, суко.

Очі в примарного відображення стали круглими від шоку і переляку. Кулак примари розтиснувся, знову став рукою, опустився вниз уздовж боку жінки-привида.

— Сюзен, — ображеним голосом протягнула Корделія. — Як ти можеш так мене називати? Чого ти така груба зі мною? В чому річ?

Сюзен мовчки вийшла. Перетнула подвір’я і зайшла до сараю. Знайомі з дитинства запахи — коні, деревина, сіно — вдарили в голову й розвіяли надзвичайну прозорість думок. Вона знову стала дитиною, що загубилася в тінях власного збентеження. Пілон тихо заіржав до неї. Сюзен поклала голову йому на шию і гірко заплакала.

7

— Маєте! — вигукнув шериф Ейвері, коли сеї Деаборн і Гіт пішли. — Як ви й казали, вони просто повільні, як черепахи, й обережні, — він підніс список, написаний чіткими друкованими літерами, до очей, проштудіював його і радісно гигикнув. — Тільки погляньте на це! Яка краса! Ха! Ми ж заздалегідь зможемо перевезти все, що треба сховати від їхніх очей.

— Вони йолопи, — заявив Рейнолдз, плекаючи, проте, надію їм помститися. Якщо Деаборн справді вважав, що йому так просто все минеться і що було — те загуло, тоді він найтупіший з усіх тупих бевзів у країні, густо населеній кретинами.

Помічник Дейв промовчав. Крізь монокль він невтішно споглядав дошку для гри в Замки, де його білу армію розбили вщент за шість метких ходів. Сили Джонаса суцільним потоком винесло з-за Червоного Сховку, і в ньому потонули всі Дейвові сподівання.

— Мені аж кортить загорнутися в плащ і піти з цим до Будинку-на-набережній, — Ейвері досі пожирав очима аркуш паперу з його каліґрафічно написаним списком ферм і ранчо та пропонованими датами відвідин. Список тягнувся аж до Кінця Року й далі. О боги!

— То що тебе стримує? — спитав Джонас і звівся на ноги. Вмить у ногу вдарила блискавка болю.

— Зіграємо ще раз, сей Джонас? — запропонував Дейв, знову розставляючи фігури.

— Швидше я зіграю з травоїдним псом, — озвався Джонас і з неприхованою втіхою спостерігав, як густо червоніє Дейв: спочатку шия, а потім і обличчя пришелепкуватого простака вкрилися червоними плямами. Джонас пошкутильгав до дверей і вийшов на ганок. Мжичка змінилася тихим дощем. Гіл-стріт була безлюдна, волога бруківка виблискувала.

Слідом за ним вийшов і Рейнолдз.

— Елдреде…

— Пішов звідси, — не озираючись, наказав Джонас.

Клай якусь мить вагався, але зайшов досередини й причинив за собою двері.

«Що, в біса, з тобою таке?» — спитав Джонас у самого себе.

Його мали би потішити візит двох щенят і їхній список — потішити так само, як Ейвері. Без сумніву, Раймер теж зрадіє, коли почує про ці ранкові відвідини. Зрештою, хіба він не сам запевняв Раймера три дні тому, що хлопці скоро будуть на Крутоярі, пнутимуться зі шкури, щоб усе порахувати? Так. Тоді чому йому так моторошно? Наче щось муляє всередині. Тому що досі нічого не чути від людини Фарсона, Латіґо? Бо Рейнолдз повернувся від Скелі Вішальників з порожніми руками одного дня, а Діпейп — наступного? Авжеж, ні. Латіґо з’явиться і приведе з собою чималий загін, але це буде потім. Джонас знав, що для цього

1 ... 123 124 125 ... 223
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чаклун та сфера. Темна вежа IV», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"