Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Однак Анвара це влаштовувало: такі люди не ставлять багато питань и згодні братися за будь-яку роботу. Розмова вийшла зовсім короткою, а важкий гаманець, вщент набитий сріблом, вирішив справу.

— Скількох Ви зможете зібрати? — Анвар говорив тихо, але глава найманців чудово розчув.

— Два десятки вистачить?

— Знайди вдвічі більше. Я заплачу. А коли зробите справу — подвою платню.

— Ви, пане, на обіцянки щедрі, — хмикнув ватажок. — Якщо й після того не відмовитеся від слів своїх, на тому і розійдемося. Але якщо надумаєте обдурити, то нарікайте на себе.

— Не погрожуй мені, — очі Анвара недобре спалахнули. — Наперед платити не стану — проп'єте все. Але й не ображу по закінченні. А надумаєте втекти з моїми грошима — здам охороні.

— Але ж і я можу в спину ніж всадити.

— А ти подумай, чи потрібно це тобі, — аристократ схилився над столом. — Що приємніше: кров на руках чи золото в кишені?

— Твоя правда, — усміхнувся чоловік. — Грошенята ніколи зайвими не будуть. То коли тобі наші послуги знадобляться?

— Поки не знаю напевно, але вже скоро. Ти зрозумієш. Це буде небачене видовище. Чекай, коли на храмовій площі спалахне полум'я і все заллє білим світлом. Будь-кого, хто спробує мені завадити, — чи то міська варта, північани, жерці, чи хоч би твоя власна матінка, дружина та діти — усіх вбити. Даю поверх обіцяного десять золотих за кожне життя.

Чоловіки перезирнулися — один невпевнено знизав плечима, другий кивнув ствердно.

— Ось і добре, — Анвар піднявся. — І не шукайте мене до цього часу. А потім... потім і так зрозумієте, з кого оплату вимагати, моє ім'я у всіх на вустах буде.