Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

-Ні, не в тому справа. Знаєш приказку - "У сім'ї не без виродка"? 

-Краще покажи мені хто її не знає. 

-Ну, тоді слухай. Загалом, є у нашого ректора брат. Той самий "виродок" в сім'ї. І ні, зовнішністю він дуже навіть вдався. Ті хто його бачив наживо, кажуть що він став би найкрасивішим у Нествілі ... якби не перейшов на темний бік. Він голова Темних! Його називають по-різному: Темний Король, Синій Вогонь, Пан, Темний Володар і так далі. Але все ж частіше це Синій Вогонь. У дитинстві він з братом були нерозлучні, але щойно у Вааседала Дмитровича виявилася сила, він почав ревнувати і заздрити, від чого звернувся до минулого Темного Володаря, попросивши дати темної магії. Отримавши силу льоду, він прийшов хвалитися батькам, але вони подумавши що хлопчик збожеволів запхали його на десять років у психлікарню. Після цього, до речі, його батьків ніхто не бачив. Аж до того моменту, як наш ректор не зайшов до брата через десятки років, коли того випустили з лікарні, щоб помиритися і не знайшов у його кімнаті крижані статуї своїх батьків. Тоді він почав набирати команду і створив багатьох нечистих та темних, після чого разом з ними тримали у страху усі міста та селища. Багато хто постраждав від його рук. Але останні сотні років братик нашого ректора не з'являвся ніде. Подейкують, що чомусь він вирішив проявити прихильність до якоїсь дитини і заради неї вирішив припинити напади.

-Це жахливо ...

-Кажуть, що коли останні рази Володар з'являвся, своїх жертв він приводив до себе літаючим магічним синім вогником. Не знаю, як він його створював, якщо володіє лише льодом, але факт залишається фактом. Простіше кажучи, якщо побачиш синій вогонь – не йди за ним! 

-Ну, коли ми в пам'ять нечистого бігали. Вілл теж про нього попереджав. 

-Слухай, я не знаю всю історію цього Володаря, але можу сказати точно, що нікому не побажав би зустрічі з ним! Кажуть, що коли знаходять тіла його жертв … вони висушені до кісток. Шкіра старіє за секунди, а від волосся і подібного і слова немає! І очі ... у жодної жертви не було очей. Кажуть, що він "Випиває" до кінця своїх жертв і не залишає ні краплі магічної, ні краплі життєвої сили. 

-Це жах ... Чому його досі ніхто не зупинив?

-І де ж ти такого героя знайєш, га? Хто погодиться на таке?

-Ректор наприклад! До речі, скільки ж це нашому ректору років, якщо тільки його братові близько двохсот років, судячи з твоєї розповіді?

- Ти ж повинна знати, що маги живуть довше, ніж люди. - Вдруге за цей похід усміхнувся хлопець. А я вже встигла скучити за таким його настроєм. - А ректорові нашому приблизно стільки ж, скільки і Володарю. У них різниця то в пару років.

-Ошаленіти … А що це за руїни, про які ти говорив? 

-А ось вони, прямо перед твоїми очима. - Повернувши руками моє обличчя вперед, сказав хлопець. Що це було за місце? Що з ним стало? - Руїни – це минулі околиці Столиці. Передмістя, села та пряма дорога до Столиці. Коли в самому місті почався крах, Руїни отримали лише частину тієї розрухи, що була в місті. Гарне місце ... 

-Зараз і не скажеш ... 

  Зовні це виглядало моторошно. Тут майже все залишилося цілим. Ось тільки … не живим. Зовсім. Тут нікого не було. Ні-ко-го! Абсолютно. Високі будинки, швидше за все раніше – колишні вілли, стояли порожніми. У раніше красивих домашніх садах – бур'яни та висока трава на мій зріст. Залізні паркани з гострими верхівками, мабуть, були поставлені вже трохи після того, як Столицю заповнила нечесть і почала пересуватися в Руїни. З дерев залишилися лише голі стволи, або вічнозелені ялинки. І ворони, що сидять на верхівках дерев, додавали в атмосферу ще більше негативних відчуттів. Не подобається мені це місце. 

-Це порожнє місто … – остаточно озирнувшись підсумувала я.

-Хочу нагадати – "Зовнішній вигляд - оманливий!". Він не пустує. Просто зараз його "Мешканці" професійно ховаються. А нам, до темряви, треба знайти де переночувати! – Прикрикнув Вільям зупинивши мене рукою і пройшовши вперед.

-Віл … щось не так. - Смикнула хлопця за лікоть і різко випалила я. На ближніх до нас деревах сиділа група воронів. Чорних великих воронів. З червоними очима та гладкими чорними, як попіл, крилами. І двоє дивилися точно в наш бік. Не рухаючись. Я впізнаю ці червоні з темряви очі. Та хто ви? Хто ховається за цими червоними очима? Чому я жодного разу не побачила тебе в нормальному вигляді? 

-Так, я теж це відчуваю ... - Явно перелякано зиркаючи на всі боки відповів хлопець. Його увагу також привернули ворони на деревах, але на відміну від мене, хлопець ніби щось зрозумів і його брови піднялися вгору … після чого різко опустилися на перенісся. Думки плуталися, в очах починало часом темніти, а в ніс ударив насичений запах попелу та гнилий плоті. Хтось намагається влізти в наші голови ... Знову ...

- "Він знає про твою присутність ... !" - Шепіт пролунав ніби звідусіль, але в той же час ніби над вухом.

-"Він зна-ає, що ви вже поряд ... !" - Шепіт переходив у шипіння, ніби нас оточили змії.

   Дістаючи зброю, Вільям жестом вказував триматися біля його спини.

-Віл ...

-Я розумію, страшно, не легко ... потерпи! Як тільки до хлопця дійшла суть моєї фрази, той обернувся до мене з переляканими очима: - Так, так добре, давай підсумуємо ... Ми дісталися до Руїн, до Столиці нам йти  ще близько пів дня, сонце вже починає сідати за обрій, єдиного довіреного менталіста від ректора ми вдало - втратили, полум'яного меча, який міг би легко вбивати нечесть у нас немає, магія закінчується ... Ми в дупі, рідна моя!

-Прошу Вілле, не накручуй ситуацію ... не зараз. - Повільно виходячи з-за спини хлопця і дістаючи амулети. - Так, пропоную забратися в той будинок, він великий і начебто добре збудований. На ніч має вистачити.

  Так само тихо запропонувала я вже повністю вийшовши з-за спини і вставши пліч-о-пліч з хлопцем. Будинок, запропонований мною, стояв метрів за п'ятдесят від нас, але, тим не менш, в порівнянні з іншими будинками що стоять тут він вцілів краще за всіх і виглядав плюс-мінус придатним для однієї ночі. Щоправда, вікна побиті, двері виламані, по всіх стінах проріс мох і якась фіолетова трава мені до пояса. Був навіть паркан ... правда у багатьох місцях погризений, десь його ніби рвали голими руками, а десь чимось важким. Після ретельного огляду будівлі мене відволік шерех зліва.