Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— Я намагаюся визначити можливість передачі моєї жаги крові нашій дитині, — сказав він із ноткою гіркоти у голосі. — Беньямін страждає на це захворювання. Маркус — ні. Я ненавиджу себе за те, що можу передати своє прокляття невинному дитинчаті.

— А ти знаєш, чому Маркус і твій брат Луї мали опірність, а ти з Луїзою та Беньяміном — ні? — спитала я, обережно уникаючи висловлювати припущення, що це могло стосуватися всіх його дітей. Метью скаже мені сам, коли (якщо) зможе.

Його плечі втратили гостроту й кутастість обрисів і злегка обм’якли.

— Луїза померла задовго до того, як з’явилася можливість здійснити відповідні аналізи. Я не маю достатньо даних, щоб робити якісь надійні й однозначні висновки.

— Але ж ти, напевне, маєш стосовно цього якусь теорію, — поцікавилася я, подумавши про діаграми, що їх склав мій чоловік.

— Я завжди вважав жагу крові чимось на кшталт інфекційного захворювання і припускав, що Маркус та Луї мали до неї опірність. Але коли Гуді Альсоп сказала нам, що тільки ткаля здатна завагітніти від вампіра, це наштовхнуло мене на думку: а, може, я не там шукаю відповідь на це запитання, де слід? Можливо, це щось не в Маркусі опирається хворобі, а щось у мені є сприйнятливим до неї, як, наприклад, ткаля є сприйнятливою до сперми вампіра, на відміну від всякої іншої теплокровної жінки.

— Ти хочеш сказати, що це — генетична схильність? — спитала я, намагаючись йти у напрямку його міркування.

— Можливо, це щось рецесивне, яке зрідка проявляється в популяції за винятком тих випадків, коли обоє батьків мають той ген. У мене не йшла з думки твоя приятелька Кетрін Стрітер та твоя характеристика її як «тричі благословенної», наче справжня сума її генетичних властивостей якимось чином виявилася більшою простої суми доданків.

Метью швидко занурився у тонкощі й нюанси своєї інтелектуальної загадки.

— А потім я почав замислюватися: а чи достатньо того факту, що ти є ткалею, щоб пояснити твою здатність завагітніти від вампіра? А що, як це лише комбінація рецесивних генетичних властивостей, причому не лише твоїх, а й моїх? — Коли він розпачливо провів пальцями крізь свою чуприну, я сприйняла це як ознаку того, що його жага крові минулася, і стиха полегшено зітхнула.

— Коли ми повернемося до твоєї лабораторії, то зможемо перевірити цю теорію, — сказала я і додала, стишуючи голос: — А коли Сара та Ем дізнаються, що невдовзі стануть тітками, то ти без проблем зможеш узяти у них зразки крові або умовити їх поняньчити дитину. Вони обидві вже давно і сильно страждають від тяжких проявів бабусиного синдрому і часто няньчили дітей сусідів, щоб вгамувати його.

Ця фраза викликала у Метью посмішку — нарешті.

— Бабусин синдром кажеш? Який грубий та жорстокий вислів, — сказав Метью, наблизившись до мене. — Мабуть, упродовж сторіч у Ізабо також розвинувся не менш складний випадок такого синдрому.

— Мені навіть про це подумати страшно, — сказала я і здригнулася.

Саме в ці моменти, коли ми обговорювали реакцію інших на нашу новину, замість аналізувати власну реакцію на неї, я по-справжньому почувалася вагітною. Моє тіло ледь помітило нове життя, яке в ньому зародилося, а в щоденній рутині нашої домівки було легко забути про те, що ми невдовзі станемо батьками. Я могла ходити цілими днями і не думати про це, згадуючи про свій стан лише тоді, коли пізно уночі до мене приходив Метью, щоб покласти руки мені на живіт, щоб мовчки злитися зі мною в одне ціле і лежати, прислухаючись до ознак нового життя.

— А я навіть уявити собі не можу, що з тобою може статися щось лихе, — сказав Метью, обнімаючи мене. — Будь обережною, моя левице, — прошепотів він, торкаючись губами мого волосся.

— Буду. Обіцяю.

— Ти б не розгледіла небезпеки, якщо та явилась перед тобою в шляхетних шатах та з офіційним запрошення на обід. — Він відсахнувся, щоб мати змогу поглянути мені у вічі. — Просто пам’ятай одне: вампіри не схожі на теплокровних. Не варто недооцінювати те, що ми можемо бути смертельно небезпечними.

Застереження Метью відлунювало ще довго після того, як він його висловив.

Я спіймала себе на тому, що стала стежити за іншими вампірами у нашому домі, вишукуючи незначні ознаки того, що вони замислили щось робити, ознаки голоду, втоми, метушливості та нудьги. Ці ознаки були малорозбірливими і малопомітними. Коли Енні проходила повз Гелоугласа, його повіки стулялися, ховаючи пожадливий блиск в його очах, але все це відбувалося так швидко, що мені почало здаватися, наче я це собі надумала, як і надумала те, що, коли Хенкок споглядав у вікно групу теплокровних, які проходили вулицею під вікном, ніздрі його розширювалися.

Однак я й гадки не мала брати з них додаткову платню за видалення плям крові з їхньої одежі, яку вони здавали прати. Гелоуглас та Хенкок полювали й харчувалися у місті, хоча Метью до них не приєднувався, обмежуючись тим, що Франсуаза приносила від різників.

Коли ми з Енні пішли після обіду в гості до Мері, як вже стало нашою традицією, я озиралася довкола уважніше, аніж за увесь час мого попереднього перебування в Лондоні. І цього разу я робила це не для того, щоб насолодитися деталями життя Єлизаветинської доби, а для того, щоб переконатися, що за нами ніхто не стежить і не йде. Енні я тримала на безпечній відстані витягнутої руки, а П’єр не випускав Джека зі своєї міцної хватки. На власному гіркому досвіді ми переконалися, що це — єдиний спосіб завадити хлопцю «цупити», як висловився Хенкок. Бо, незважаючи на наші зусилля, Джек і досі примудрявся здійснювати акти дрібних крадіжок. Намагаючись подолати цю кримінальну звичку, Метью ввів новий домашній ритуал. Кожного вечора Джек мав вивертати свої кишені й пояснювати, яким чином він став власником такого великого асортименту блискучих предметів. Але наразі це не стало перешкодою його діяльності.

Зважаючи на його грайливі пальчики, Джеку не можна було довіряти перебування в поважному домі графині Пемброкської. Ми з Енні залишили Джека наодинці з П’єром, і обличчя дівчинки помітно посвітлішало від перспективи довго потеревенити з Джоан, служницею Мері, і мати кілька годин свободи від небажаної уваги Джека та його чіплянь.

— Діано, нарешті! — скрикнула Мері, коли я переступила