Читати книгу - "Чорнильна кров"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Меґі мусила визнати: його голос вражав куди більше, ніж його обличчя.
— Ну добре, не має значення. Отже, це чорнильний світ! Я знав, що я зможу! Я знав!
Самозакохана усмішка розплилась на обличчі. Ґвін зашипів і відскочив убік, коли Орфей наступив йому на хвоста, та Орфей куниці навіть не помітив.
— Фантастично! — бурмотів він і водив долонею по стінах. — Це, напевно, один із коридорів під Омбрійським замком. Вони ведуть до князівських гробниць.
— Ні, не він, — крижаним голосом відрубала Меґі.
Орфей, Мортолин помічник, чарівновустий зрадник.
Яке порожнє його кругле обличчя!
— Як справи в Елінор і Даріуса? Якщо ти їм щось зробив… — Меґі не доказала. А що тоді?
Орфей подивився на них так здивовано, наче досі не помічав їх.
— Елінор і Даріус? Ах, то ти та дівчина, яка нібито сама себе сюди зачитала? — Орфей насторожився.
— Через тебе мій тато мало не помер! — Меґі лютувала, аж голос тремтів.
Орфей зашарівся, та швидко опанував себе.
— Ну, а хіба я винен, що Мортола не звела з ним рахунків? — відповів він. — Ти сама щойно сказала, що він ще живий. Отож нема чого хвилюватися! — Здвигнув плечима і повернувся до Меґі спиною. — Дивно! Куди це я потрапив? Це все дуже схоже на копальню, я нічого не читав про копальню…
— Не має значення, що ти там читав. Я тебе зачитала!
Голос Меґі різонув так, що Фарид кинув на неї занепокоєний погляд.
— Ти? — Орфей повернувся і глянув на неї з такою зневагою, що кров ударила в обличчя Меґі. — Ти, напевно, не розумієш, з ким розмовляєш! Де феї? Панцерні? Шпільмани? — Він відштовхнув Меґі й підбіг до драбини, яка вела нагору, та Фарид став йому на дорозі.
— Ти лишаєшся, де стоїш, Сироголовий! — крикнув Фарид. — Хочеш знати, чому ти тут? Через Вогнерукого.
— Невже? — Орфей глузливо пирснув зо сміху. — То ти його не знайшов? Ну, можливо, він не хоче, щоб його знайшли, і вже точно, щоб не ти.
— Він мертвий, — перервав його Фарид. — Вогнерукий мертвий, і Меґі зачитала тебе лише для того, щоб ти повернув його!
— Вона — мене — не — зачитала! Скільки ще пояснювати?
Фарид схопив Орфея за руку і потягнув за собою. Туди, де лежав Вогнерукий. Роксана повісила перед штольнею, в якій він лежав, плащ Вогнерукого. Вона і Реза поставили довкруж запалені свічки, замість квітів.
— Всемилостивий! — вигукнув Орфей. — Мертвий! Він мертвий!
На його очах виступили сльози. Тремтячими пальцями він зняв запітнілі окуляри і витер їх краєчком куртки. Тоді нерішуче підступив до Вогнерукого, нахилився і доторкнувся до руки.
— Холодний! — прошепотів він і відсахнувся. Очі, залиті слізьми, дивились на Фарида. — Це Баста? Кажи! Так, там було написано, що Каприкорнова банда мусила вбити куницю, а він спробував її врятувати! Очі я собі з обличчя виплакав, коли читав цей розділ, навіть жбурнув книжкою об стіну! Я лише тому відправив його назад, бо думав, він тут у безпеці! Горенько! Мертвий! — Орфей схлипнув і нахилився над тілом Вогнерукого. — Хвилиночку! Закололи. Закололи, так написано в книжці! Де рана? Закололи через куницю, так, так там написано. — Він різко повернувся і подивився на Ґвіна, який сидів на плечі і шипів на нього. — Він залишив куницю. Він залишив її, так само, як і тебе. Що тут робить куниця? Ти що, язика проковтнув? — В Орфеєвому голосі з'явилися крижані нотки.
— Він помер не через Ґвіна, — прошепотів Фарид.
— Не через куницю? А через кого тоді?
Перш ніж Фарид устиг відповісти, позаду нього пролунав голос:
— Хто це? Що цей чужинець тут хоче?
Орфей підскочив, наче його на чомусь зловили. Там стояла Роксана, біля неї Реза.
— Роксана! — прошепотів Орфей. — Прекрасна шпільманка… — Він засоромлено поправив окуляри і вклонився. — Можна відрекомендуватися? Моє ім'я Орфей. Я був… товаришем Вогнерукого. Так, думаю, можна сказати.
— Меґі! — сказала затинаючись Реза. — Як він сюди потрапив?
Меґі мимоволі сховала записник з текстом Феноліо за спину.
— Як справи в Елінор? — накинулась Реза на Орфея. — І в Даріуса? Що ти з ними зробив?
— Нічого! — Орфей був такий збентежений, що навіть не помітив, що жінка, яка раніше розмовляла лише пальцями, знову мала голос. — Я намагався навчити їх ставитись до книжок спокійніше. Вони зберігають їх, як пришпилених комах, кожну на своєму місці! Книжки хочуть відчути повітря між сторінок і читачеві пальці…
— Ти не схожий на друга Вогнерукого, — перебила Роксана. — Але якщо збираєшся з ним попрощатися, прощайся вже, бо я забираю його з собою.
— Забираєш із собою? Що ти таке кажеш? — Фарид став їй на дорозі. — Орфей тут, щоб його повернути!
— Геть з моїх очей! — крикнула Роксана. — Коли я вперше побачила тебе на своєму подвір’ї, вже тоді зрозуміла, що ти принесеш лихо. Померти мусив ти, а не він.
— Послухай! — прошепотіла Меґі до Рези. — Вогнерукий справдив слова з легенди, він повернув Фарида з мертвих. Слова, Роксано! Вони роблять дивні речі. Орфей на них розуміється!
— О так, розуміюся! — Орфей поспіхом підійшов до Роксани. — Я змайстрував йому двері зі слів, щоб він повернувся до тебе, він тобі не розповідав?
Роксана недовірливо глянула на нього. Орфей вів далі.
— І я напишу для нього щось, що поверне його зі світу мертвих. Я знайду слова, смачні і п'янкі, як запах лілії, слова, які задурманять смерть, і вона відпустить свої холодні пальці, якими схопила його гаряче серце! — Усмішка засяяла на його обличчі, наче він зачаровувався своєю майбутньою величчю.
Роксана похитала головою, наче хотіла звільнитися від чарів його голосу, і задула свічки довкола Вогнерукого.
— Тепер я розумію, — сказала вона й накрила Вогнерукого плащем. — Ти чарівник. Якось я ходила до чарівника, коли померла наша наймолодша донька. Хто ходить до чарівників, той у розпачі, вони це знають. Вони живляться фальшивими надіями, мов ворони мертвим м'ясом. Він давав такі ж солодкі обіцянки, як і ти. Обіцяв те, чого я найпалкіше хотіла. Всі вони так роблять. Вони обіцяють повернути те, що люди втратили назавжди: дитину, друга або чоловіка.
Роксана накрила плащем застигле обличчя Вогнерукого.
— Я таким обіцянкам не вірю. Вони тільки посилюють біль. Я заберу його з собою в Омбру і знайду місце, де його ніхто не турбуватиме: ні Змієголов, ні вовки, ні феї. Коли моє волосся посивіє, він ще виглядатиме так, наче спить. Кропива розповіла, як можна зберегти тіло, навіть якщо душа давно його покинула.
— Ти скажеш мені, правда? — Фаридів голос тремтів, наче він знав відповідь. — Ти ж скажеш, куди
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорнильна кров», після закриття браузера.