Читати книгу - "Червоний горобець"

— Що вона сказала? — спитав Бенфорд.

— Прозвучало це доволі грубо, — сказав Ґейбл.

Силует Домініки ставав дедалі чіткішим із кожним кроком, який вона робила через кружки слабкого світла на дорозі. Вони з самотньою фігурою, що прямувала з іншого боку, вже майже порівнялися одне з одним.

— Вони з МАРБЛом вже на середині, — тихо сказав Ґейбл.

Рупор щось гавкнув, і обидві фігури спинились. Два силуети стояли один біля одного посеред мосту, у світлі одного з ліхтарів, між ними клубочився туман, огортаючи їх. Домініка дивилася прямо перед собою, гордовито, зневажливо. Вона не повертала голови, та все одно відчувала його величну пурпурову присутність, вона відчувала його востаннє. МАРБЛ поглянув на Домініку, його сиве волосся підсвічувалось світлом ліхтаря, зняв із себе пальто і простягнув їй — така собі пропозиція від одного обміняного шпигуна іншому. Домініка взяла пальто і кинула на мокрий через туман асфальт. Достоту як на те і сподівався МАРБЛ. У десятку біноклів зблиснуло світло.

МАРБЛ подивився перед собою, оглядаючи світло вулиць Нарви, обриси головної вежі замку, миготіння зірки у західному небі, фари машин і силуети людей із дальнього краю мосту. Коли з обох боків ще раз мигнуло світло, він рушив далі. Чув, як позаду нього віддаляються кроки Домініки. Відчув легкість у тілі, і хоч біль у ньому й лишився, кудись поділася порожнеча в грудях. У голові проясніло, і він зосередився, щоб не почати йти надто швидко, він до останнього показуватиме їм, як має закінчувати професіонал. Коли він наблизився, силуети перетворилися на обличчя, знайомі обличчя. Важливіше йому було побачити друзів, аніж опинитися на волі. Бенфорд. Натаніель. Обмін шпигунами. Він мало не засміявся.

Куля з патрона 9 × 39 мм, випущена з Людмилиної гвинтівки, пройшла крізь МАРБЛову шию, розітнувши сонну артерію, й вийшла через правий грудний м’яз під пахвою. Цуканова, цілячи в голову, опустила дуло трохи занизько, а холодне нічне повітря вплинуло на траєкторію дозвукової кулі СП-5. Ще до того, як МАРБЛові ноги встигли підкоситися, вона вже прямувала своїм відхідним маршрутом уздовж південного муру фортеці. Росіяни на тому боці мосту навіть не підозрювали про те, що сталося.

Бенфорд спіймав його, та МАРБЛове мертве тіло вислизнуло з його рук, і старий повалився на мокрий асфальт. Нейт сів на землю і поклав МАРБЛову голову собі на коліна, однак старий шпигун уже не рухався, хтось клацнув вимикачем, і його не стало, очі заплющились, обличчя на подив умиротворене. Бенфорд поглянув на свої руки, червоні від крові Корчного.

Спецпризначенці KaPo зняли свої «галіли» і націлились, та Ґейбл заволав «Стоп!» і махнув опустити зброю. По той бік мосту на якусь мить озирнулась Домініка — почула крик Ґейбла, — та її засліпило світло прожектора. Вона помітила темну купу фігур навколо чорної маси на землі й зрозуміла, що сталося.

Вона прокричала «Ні!» один раз, у думці, та примусила себе стриматися, розслабити обличчя, вирівняти плечі. Її заштовхали до машини, натопленого «мерседеса», розкішно теплого, який тут же помчав трасою. Машину хитало на поворотах, і вона придушувала свій жах, прокручуючи о`брази Корчного. Проковтнула отруйну лють, коли ленінградський полковник у жовтому маскувальному костюмі заповнив салон автомобіля сигаретним димом.

Паралізований, нездатний поворухнутися, нездатний думати, Бенфорд поглянув на МАРБЛа. Нейт похилив голову, в нього тремтіли руки, поки він продовжував тримати на колінах МАРБЛову голову. Це була надто звіряча жорстокість; їм відібрало мову, вони не могли збагнути конечність, непоправність втрати МАРБЛового життя. Вони були приголомшені цією нескінченною зрадливістю того деспота, розмахом його немилосердності.

Усі, окрім Ґейбла. Він хутко ступив назад на дорогу і звів бінокль. На російському боці товклися в мішанині силуети; в ніч віддалялися задні фари люксового седану. Ґейбл достеменно не знав, чи бачила Домініка, що сталося, однак сподівався, що таки бачила. «Господи, благаю, зроби так, щоб вона дізналася про те, що сталося».

Навколо них клубочився туман, сповнюючи повітря вологою, торкаючи спокійне обличчя МАРБЛа. А посеред мосту лежало покинуте мокре пальто старого.

Подяка

Перераховуючи всіх, хто так чи інакше допоміг мені в написанні цієї книги, я здивувався, як же багато їх було. Тож мушу висловити свою подяку їм усім.

Хочу почати зі свого літературного агента — незрівнянного Слоана Гарріса з «International Creative Movement», котрий, коли я тільки починав роботу, був мені за керівника і наставника, а далі — непохитним оборонцем рукопису. Я переконаний, що в минулому житті Слоан був далекоглядним венеційським дожем або ж візантійським султаном-завойовником. Без нього ця книга не побачила б світу.

Велика подяка решті команди ICM, включно з Крістін Кін, Широю Шиндел та Хізер Карпас, бо всі вони є втіленням терпіння як найвищої чесноти.

Також я завдячую своєму редактору з видавництва «Scribner», легендарному Коліну Гаррісону, який, із точністю картографа редагуючи рукопис, водночас вчив мене гарно писати. Його відданість науці й мистецтву письменства є безмежною, й він просто таки невимірно покращив остаточну версію. Без нього цій книзі бракувало б повноти.

Окрім того, дякую всім працівникам видавництв «Scribner» та «Simon & Schuster», включно з Каролін Рейді, Сюзан Молдов, Нен Ґрегем, Роз Ліппель, Браяном Белфіліо, Кеті Монаґан, Тел Ґорецкі, Джейсоном Гоєром, Бенджаміном Голмсом, Емілі Ремез та Дейвом Коулом, за їхню підтримку, підбадьорення і теплий прийом до родини «S&S». Особлива подяка Келсі Сміт за її старанну працю. Всі ці люди несуть колективну відповідальність за створення цієї книги, хоч я й поспішу запевнити, що будь-які помилки у мові, реаліях чи наукових фактах є виключно моїми.

Не можу не подякувати своїм друзям, які допомогли мені взятися до справи і чиїх імен я не можу назвати тут. Вони самі знають, про кого я кажу: проникливий Дік К. з Беверлі-Гіллз, еклектичний Майк Дж. з Верховного суду США та суперпрокурор Фред Річман, також із Беверлі-Гілз.

Звісно, цієї книги не було б без моєї кар’єри в ЦРУ, цілого життя, розділеного з сотнями колег, починаючи від академії і далі до друзів, здобутих у Ленґлі й усіх закордонних операціях, в яких я брав участь впродовж тридцяти років. Багато хто з них і досі відносно молодий. Я салютую їм усім.

Будучи молодим офіцером ЦРУ, я отримував (вряди-годи) не надто м’яке наставляння і шефство від цілої низки старших офіцерів, таких як Клер Джордж, Пол Редмонд, Бертон Ґербер, Террі Ворд і Майк Бернс, керівників надзвичайного таланту і непохитного патріотизму. У ті дні в Оперативному управлінні їх називали не інакше як «баронами». А ще я мав нагоду поспілкуватися з лаконічним Джеєм Гаррісом, фізиком-ядерником, котрий згодом став офіцером оперативного відділу; разом із ним ми розробляли внутрішні операції на Кубі Кастро.

Мої зять і невістка Вільям і Шерон Метьюз вносили критично важливі поради, а мої доньки Александра і Софія не раз нагадували автору цієї книги, що у «Вулворті» вже давно не продають восьмидоріжкових магнітофонів.

Зрештою, я вдячний своїй дружині Сюзанні, котра й сама є ветераном ЦРУ з тридцятичотирирічним стажем, за те, що розділила зі мною нескінченно мінливе життя, за пізні ночі, ночі спостереження, ночі евакуації, за двох неймовірних доньок і за виявлене нею терпіння, доки я писав.

Про автора

Джейсон Метьюз