Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ну що ж, — мовив Пітер, — треба зникати, а то ми залишимося тут назавжди. Цей хлопець невдовзі повернеться за своєю рукою.
— Зникати! — озвався Кастелл. — А як?
— Напевне, в нас є лише один шлях і той небезпечний: ось через це віконце та через стіну, — відповів Пітер. — Авжеж, вони йдуть.
Не встиг він це проказати, як вони почули, що хтось піднімається сходами.
Під вікном ніхто не вартував, а до землі було не більше ніж двадцять футів. Пітер допоміг Кастеллу пролізти, тримаючи його за здорову руку, й опустив якомога нижче. Кастелл стрибнув, не втримався й упав на землю, але відразу підвівся. Пітер збирався слідом за ним, але цієї миті почув гуркіт зваленого стільця, озирнувся й побачив, що кришка відчинена. Вони перерізали мотузку!
У слабкому світлі виднілась постать людини з ножем у руці. За нею бовваніла ще одна. Тепер уже Пітер не міг зникнути через горищне вікно: якби він спробував зробити це, то дістав би удар у спину. Пітер обома руками стиснув меча і стрибнув на супротивника. Меч, мабуть, досяг цілі: чоловік упав на підлогу й не поворухнувся. Другий уже впирався коліном об край люка. Удар меча — і той теж повалився вниз, на голови тих, хто стояв унизу. Драбина впала. Через те нападники опинилися в купі на підлозі. Лише один утримався руками за край люка. Пітер зачинив кришку, і чоловік з диким вереском полетів донизу. Не маючи нічого іншого, Пітер притиснув кришку люка трупом убитого чоловіка.
Затим він побіг до вікна, на ходу засунув меч у піхви, протиснувся крізь отвір і, звісившись на руках, стрибнув. Він вдало приземлився, бо був досить спритний, до того ж через збудження взагалі забув про свою поранену голову та плече.
— Куди тепер? — запитав його Кастелл, коли Пітер, важко дихаючи, зупинився перед ним.
— До конюшні по мулів… Ні, це надаремно, ми не маємо часу осідлати їх. Та й зовнішні ворота замкнені. До стіни! Ми повинні перелізти через неї. Вони будуть тут через хвилину.
Пітер і Кастелл кинулись до стіни і, на своє щастя, виявили, що хоча вона й сягала десятьох футів висоти, але вимурувана була з великого каміння, по якому можна було видертися.
Пітер виліз перший, ліг упоперек стіни, подав Кастеллу руку й насилу — оскільки старий був важкий, до того ж поранений — витягнув його нагору. Цієї миті вони почули, як хтось гукнув з горища:
— Ці англійські чорти втекли! Біжіть до воріт і ловіть їх!
Вони спустилися чи, швидше, звалилися зі стіни в колючий чагарник, який пом’якшив падіння, але так подряпав їх, що вони мало не закричали від болю. Проте вони якось вибрались із нього, геть скривавлені, вийшли на дорогу й кинулись бігти в бік Гранади.
Не встигли вони відбігти й сотні ярдів, як позаду почули вигуки й зрозуміли, що їх переслідують. Якраз у цьому місці дорога перетинала яр, порослий густим чагарником і завалений безліччю валунів. За ним виднівся відкритий простір. Пітер схопив Кастелла й потяг до яру. Тут за великою каменюкою вони знайшли відлюдну місцину — щось на зразок печери, порослої кущами та високою травою. Вони шмигнули туди і причаїлися.
— Виймайте меча, — прошепотів Пітер Кастеллу. — Якщо вони знайуть нас, то ми повинні якнайдорожче продати своє життя.
Кастелл послухався і взяв меч у ліву руку.
Вони чули, як грабіжники пробігли вперед по шляху, потім, виявивши, що там нікого не видно, повернулися назад і почали нишпорити яром. Тут було темно, бо світло місяця майже не проникало в нього, і втікачів не помітили. Двоє переслідувачів зупинились кроків за п’ять од них, і один промовив, що, мабуть, ті свині сховались на подвір’ї чи побігли назад у Мотріль.
— Я не знаю, де вони сховалися, — відповів інший, — але справи кепські. Товстому Педро геть відітнули руку, і він, напевне, спливе кров’ю. Двоє інших уже подохло чи подихають — цей довгоногий англієць рубає вправно, — та ще ті, що випили отруєне вино. Напевне, вони вже ніколи не проснуться. А все це задля того, аби добути кілька дублонів і удовольнити попа! І все-таки, коли б я впіймав цих свиней… — Він пробурмотів страшну погрозу. — Я гадаю, найкраще залягти біля виходу з яру на той випадок, коли вони сховалися тут.
Пітер чув усю цю розмову. Решта бандити побігла. Пітер лютував, до того ж колючий чагарник завдавав йому страшенного болю. Не мовлячи жодного слова, він вибрався зі схову, тримаючи в руці свій страшний меч.
Бандити побачили його й заверещали від жаху. Для одного з них це був останній звук у його житті. Другий кинувся навтіки. Це був якраз той, хто погрожував утікачам страшною розправою.
— Стій! — вигукнув Пітер, наздоганяючи його. — Стій і зроби те, що ти збирався!
Негідник обернувся й почав благати про пощаду, але Пітер був невблаганний…
— Це було необхідно, — сказав Пітер Кастеллу, — ви чули — вони збиралися вартувати нас.
— Я думаю, що навряд чи в них колись з’явиться бажання нападати на англійця на цьому заїжджому дворі, задихаючись, мовив Кастелл, намагаючись не відстати від Пітера.
Розділ XIV
ІНЕСА ТА ЇЇ САД
Години дві пробиралися Джон Кастелл та Пітер по гранадському шляху. Там, де дорога була рівною, вони бігли і йшли, коли вона ставала важкою, час од часу зупинялися, щоб перевести подих та прислухатися. Але ніч була безмовна — очевидно, ніхто їх не переслідував. Мабуть, бандити, що залишилися живі, вирушили іншим шляхом або ж вирішили, що з них. досить і цієї пригоди, тому не мали більше бажання
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет», після закриття браузера.