Читати книгу - "Крига. Частини І–ІІ"

— Учора ввечері. Юрґа, Тутальська. Тепер повіз прийшов, мабуть, з Літвінова, якщо я добре почув начальника. Жодних поселень між ними нема, тільки оте підводове село на столипінському праві: хіба що мисливці або золотошукачі на таємному прииске. Може й якийсь дурний пацан бігти на північ, поки не впаде в Північний Льодовитий океан. Або в якесь болото, це швидше.

… Я справді раджу вам не навантажувати того коліна: коли трохи пощастить, якщо ви дасте нозі відпочити, впродовж тижня-двох воно буде як нове.

— Ви ж бачите, лікарю, що це Herr Блютфельд не встигає за нами.

— А якби що, то хто вас нестиме назад? Оті дві чарíвні панни, які вами заопікувалися, ніколи б мені цього не подарували. П’ятий десяток, а я й далі вважаю це захопливим явищем, цю властивість характеру, не знаю навіть як її назвати, — мед, який приваблює жінок. Ви завжди їм подобалися, чи не так?

Вибухнулося сміхом.

— Дякую вам, пане докторе, дякую, я це запам’ятаю, ви мене добре втішили!

— Добре вихований син із заможної родини, з чистим серцем і бездоганною репутацією — ні, навіть не глянуть. Але нехай лише з’явиться на овиді скандаліст і гуляка, лиходій на три повіти ославлений, — одразу в панн вогонь в очах і шепіт у салоні палкий. Чому він так їх приваблює? Чому те, що гідне, стале й надійне, лише відштовхує їх? Бо, бачте, це нудно, так і кажуть: нудно.

— Усе через французькі романи.

Доктор Конєшин глянув скоса.

— Упродовж багатьох років я був щасливо одружений.

— Вірю.

Доктор задер голову, ніби вдивляючись у крони дерев. Йшлося мовчки, розгортаючи бадилля турковим ціпком. Північний напрямок, тому легко орієнтуватися за мохом на стовбурах; значилося мох горизонтальними рисками, на ціпку залишався зелений наліт. Доктор натомість торкався кори зустрічних дерев пучками пальців, навіть не спираючись на них, а лише неначе перевіряючи, чи й справді вони стоять там, де видніються: береза, береза, в’яз, ялина, клен, а тих незнаних потвор азіатської дендрології, вищих, ніж кедри, він торкнувся двічі.

— Ота молода американка, Філіпов… вона дочка старого інженера? Може, онука?

— Я не знаю.

— Вона здалася мені надто чистою… Мгм. — Симетричний доктор смикнув у задумі руді бакенбарди. — Іноді важко зрозуміти.

— Що ви маєте на увазі?

— Попри певну різницю у віці, коли чоловік ангажується серцем, коли вступає у зв’язок із жінкою, якщо ви мене розумієте, юначе, якщо ви взагалі можете це зрозуміти… тоді він бачить уже не тільки жінку. Є тоді в тому певна двозначність, двоякість, накладення óбразів, — він водночас показав руками на висоті обличчя, — як у цих скляних зáбавках: дивишся лівим оком — бачиш молоду коханку, дивишся правим — бачиш доньку, якої не мав.

— Бо вона є і тим, і тим.

— Так. Ні. — Конєшин роздратовано копнув ногою мурашник, відстрибнув. — Ох, якщо ми вже вийшли з люкса…

… Досвід батьківства, пане Бенедикте, досвід батьківства, — коли чоловік стає батьком, — годі порівняти з досвідом материнства. Матір’ю стають поступово, упродовж багатомісячного процесу, жінка доростає до цієї ідеї й ролі в міру того, як у ній росте дитина. Натомість батьком чоловік стає раптово, з дня на день, з години на годину, миттєво. Це спадає на нього, як лезо гільйотини, що відокремлює час небатьківства від часу батьківства. Коли ми вперше беремо дитину на руки, тоді ми починаємо «вірити» в її реальність. Або ще гірше, коли раптом дізнаєшся одного прекрасного дня: «У тебе є син», «У тебе є дочка». Без проміжних етапів. У чоловіків немає благословенних станів. Вони не виношують вагітність. Не зазнають досвіду батьківства на власному тілі. Ніяк підготуватися.

— Але мати завжди знає, що вона матір; батько ніколи не може мати певности, що він батько. Він може це підозрювати. Може вірити. Може вдавати, себто вирішити: отой буде мені сином, оце моя донька, — навіть якщо він є при цьому кимось цілком чужим; це акт розуму, а не біології. До кінця він залишиться умовним батьком, якщо-батьком, кимось середнім між реальним батьком і недобатьком. Натомість мати відчутна, незворушно певна, як та земля, по якій ми ступаємо.

— Ха, видно, ви зовсім не знаєте жінок! Вистачить трохи з ними побалакати, щоб переконатися, що то вони живуть між істиною і оманою. Ми, чоловіки, є нещасними синами Арістотеля.

Розсміялося.

— Чому «нещасними»?

— Ну, як же! Той, хто може тільки брехати й казати правду, не має жодних шансів супроти когось, хто вільно заперечує водночас і брехню, й правду. Скільки разів вам доводилося висловлювати незгоду з представницями слабкої статі? Скільки разів вони визнали вашу слушність? Ба, скільки разів бувало так, що ви урешті навіть не знали, якими узагалі були її міркування?

Ударилося ціпком у стовбур берези, аж навсібіч вистрелили шматки білої кори.

— Я знаю, чого ви хочете! — гарикнулося. — Теж мені Лікар Історії! Доктор Людського Минулого!

Конєшин зупинився, уповільнив дихання.

— Я намагаюся попередити вас, — сказав він спокійно. — Одне благо може з цього виникнути, як я вже вам казав: саме тоді, коли ви й справді знайдете спосіб вилікувати Історію. Слід узяти цю відповідальність на себе, розсудити на власний глузд. А не продаватися таким, як Поченґлo, не найматися бездумним виконавцем: яку Історію вони собі придбають, таку ви й випросите в Батька Мороза. Тим більше не дозвольте поневолити себе безкоштовно! Не дайте себе упіймати якійсь хитрій дівці на красиві очі, на чулі слова й на лицарську жалість, аж врешті-решт не знаєш, чого сам хочеш, а чого хоче вона, що, власне, ти сам думаєш, а що вона між словами тобі підсунула, що добре, що зле, що правда, що брехня — така Історія в жіночих примхах.

— Ви думаєте, що панна Муклянович…

— Це все марні відволікання! Спокуси чуттєвого світу, які ви мусите якомога швидше відкинути! Те, що випадкове й не конче потрібне, — життя, якого ви зазнали, а могли зазнати іншого, — яке це має значення?

Позаду за старим кедром ґрунт спускався у неглибокий виярок, поволі зійшлося м’яким схилом, спираючись на ціпок.

— Ви намагаєтеся навіяти мені власні нав’язливі ідеї! — підвищилося голос, не озираючись на симетричного доктора, який простував позаду. — Але завдяки чому б то я мав розпізнати «здорову Історію»? Чи здорова ота, заморожена під кригою? А може, здоровіша — свободная Історія Літа? Ба, чи взагалі