Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

Роблю собі каву, насолоджуючись тишею в домі. Але замість того, щоб працювати, кола вітальнею намотую. Хлопці говорили, що за дві години впораються, але минуло вже більше трьох, і я починаю шкодувати, що не пішов із ними. Але і Артем, і Яр — професіонали своєї справи. І як би не хотілося мені допомогти, я б, найімовірніше, тільки заважав. Ну, я кулаками можу помахати і у формі тіло тримаю. Ось тільки як не крути, а з колишніми спецпризначенцями мені не зрівнятися. 

Від емоцій, що переповнюють мене, у руках поколює. Те саме почуття, яке Стас називає “кулаки сверблять”. Хочеться подивитися в очі Кості, а після цього смачно врізати по його нахабній пиці. Ким би ти не був, чим би не промишляв, старих і дітей використовувати у своїх брудних іграх — це... Та в мене навіть, блядь, слів пристойних немає, як це можна назвати! Це батько виховав його таким? 

А в мене ж із дитинства було присутнє почуття справедливості. Тому й захищав усіх тих, хто не міг сам за себе постояти. Вигрібав часто за це, коли зовсім малим був. А потім виріс. І стало легше відстоювати свої позиції. 

Так у моєму житті Сас з'явився. Ну не міг я пройти повз, коли побачив, як босота метелить ногами хлопчину, який ні зростом, ні габаритами до них не дотягує. Та ще й трьох на одного. Я тоді славно їм накостиляв, довго ще вони поводилися тихо. 

І це треба ж таке, що рідний брат для досягнення своїх цілей замкнув під замок беззахисну жінку, яка йому в матері годиться! І як він узагалі до такого додумався? Як рука піднялася? 

Шрам мене зрадив, і я не збираюся йому пробачати. Виходить, він зовсім мене не знав, якщо не відразу прийшов. Щойно вся ця гидота закінчиться, нехай валить на хрін. А от стара жінка ні в чому не винна, саме тому я наказав привести її сюди, хочу упевнитися, щоб мізки потім не крутити. Якщо потрібне лікування — обов'язково допоможу. 

Ще й Стас чомусь затримується. Чи часом не бухати він із Савіним сів? І ось начебто з'ясували все і розклад на мою користь, та тільки ревнощі не відпускають. Він мій, тільки мій, нікому не віддам. Хіба що тільки Тані. 

Ні, Стасу я цілком довіряю. Сказав, що не було нічого, отже, не було. Сказав, що зі мною, отже, зі мною. Я всього один раз у житті в ньому засумнівався і до смерті, напевно, шкодувати про це буду. 

Від нетерпіння все тіло ломить, не знаю, чим себе зайняти, місця собі знайти не можу. Але щойно беру в руки телефон, щоб набрати Стаса, ворота відчиняються. Знайома тачка тихо вкочує у двір. Ну нарешті! 

До них виходжу, допомагаю старій жінці покинути салон, поки Яр телефоном говорить, а Шрам обходить машину. 

Слідом влітає інша тачка, Артема.

— Як ви? — цікавлюся у старої жінки. 

— Нормально, дякую, Андрюшенько, що не залишив стару жінку в біді, — плаче, обіймаючи мене за шию. 

— Тьотю Зіно, все добре, зараз вас покажуть лікарю, нерви заспокоять, — передаю жінку охороні, вони подбають.

Лікар у мене свій є, надійний і кваліфікований, стара робота навчила багато чому, все ніяк не позбудуся звичок.

Яра з Артемом запрошую в кабінет. Не хочу тут розмовляти. Погляд на вікна кімнати Тані піднімаю, легко усміхаюся. 

Хмикаю.