Читати книгу - "48 законів влади"

би черпати з бездонної кишені великого патрона. Розглянувши всі варіанти, він спинився на маркізі Мантуанському; Аретіно написав епічну поему, присвятивши її маркізові. Так тоді письменники зазвичай шукали патрона: на знак вдячності за посвяту вони отримували невелику стипендію, якої вистачало для написання наступного твору, і в певному сенсі їм доводилося служити впродовж усього життя. Проте Аретіно прагнув влади, а не мізерної платні. Він міг присвятити поему маркізові, але міг її й подарувати, натякаючи цим, що він не прислужник, якому потрібна стипендія, а рівня маркізові.

Аретіно на цьому даруванні не спинився: як близький друг двох найбільших митців Венеції — скульптора Якопо Сансовіно і живописця Тиціана, — він переконав їх також стати дародавцями. Аретіно добре вивчив маркіза, перш ніж узятися за нього, — знав геть усе про його смаки й міг порадити Сансовіно та Тиціану, які сюжети сподобаються маркізові найбільше. Коли потім він послав маркізові в подарунок від усієї трійці скульптуру Сансовіно і полотно Тиціана, той нечувано зрадів.

Протягом кількох місяців Аретіно надсилав йому подарунки: мечі, сідла і скло, яким славилася Венеція, — речі, які маркіз цінував. Незабаром Аретіно, Тиціан і Сансовіно почали отримувати дари у відповідь. Стратегія почала давати й інші плоди: коли зять друга Аретіно опинився у в’язниці в Мантуї, письменник звернувся до маркіза, який охоче звільнив в’язня. Друг Аретіно, багатий купець, був впливовою людиною у Венеції; скориставшись добрими стосунками з маркізом, Аретіно зробив купця зобов’язаним собі, і той, відповідно, був йому до послуг у разі потреби. Коло впливу зростало. Знов і знов Аретіно використовував величезний політичний вплив маркіза, який також допомагав йому в його численних романах при дворі.

Проте з часом стосунки стали напруженими, бо Аретіно стало здаватися, що маркіз міг би бути щедрішим. Однак він не міг принизитися до того, щоб просити або скаржитися: оскільки обмін дарунками робив їх обох рівними, розраховувати на гроші не випадало. Аретіно просто відійшов від кола маркіза і почав собі шукати іншу заможну жертву, починаючи з короля Франції Франсуа, потім були — Медічі, герцог Урбіно, імператор Карлос V і так далі. Зрештою, мати багато патронів зручно, бо не потрібно вклонятися жодному з них, і влада Аретіно здавалася порівнянною з впливом можновладця.

Тлумачення

Аретіно розумів дві фундаментальні властивості грошей: по-перше: щоб давати владу, гроші мають бути в обігу. Гроші повинні купувати не неживі предмети, а владу над людьми. Пускаючи гроші в обіг, Аретіно розширював коло свого впливу, що з лишком компенсувало його витрати.

По-друге, Аретіно розумів головну властивість подарунка. Дарувати — означає вважати, що ви і отримувач принаймні рівні або ви перебуваєте на вищому щаблі. Подарунок передбачає чиюсь заборгованість або зобов’язання; коли, наприклад, друзі пропонують вам щось задарма, вони щось хочуть у відповідь, і саме тому роблять так, щоб ви відчули себе зобов’язаними. (Вони використовують цей механізм свідомо або й несвідомо, але так він працює).

Аретіно уникав обтяжувати власну свободу такими зобов’язаннями. Він не діяв як прислужник, який чекає, аби можновладець заплатив йому, а робив усе навпаки: він не ставав боржником можновладця, а робив його своїм боржником. Тому дарування перетворювалося на драбину, яка вела до вершин соціальної ієрархії. Наприкінці життя він став найславетнішим письменником у Європі.

Слід розуміти: гроші можуть визначати владні стосунки, але ці стосунки не обов’язково залежать від кількості грошей — вони також залежать від того, як ви їх витрачаєте. Владні люди щедро дають, замість речей купуючи вплив. Якщо ви погоджуєтеся з підлеглим становищем, бо ще не забагатіли, то може статися, що таким і залишитеся назавжди. Вдайтеся до трюку, який проробив Аретіно з італійською аристократією: уявіть, що ви рівні їй. Поводьтеся як вельможа, гостинно розчиніть двері, пускайте гроші в обіг, створюйте фасад влади за допомого алхімії, яка перетворює гроші на вплив.

ПЛАЩ ВОГНИСТОГО КОЛЬОРУ

Коли син Кіра Камбіс вирушив у похід на Єгипет, його відвідали й інші численні елліни. Одні, звичайно, з метою торгівлі (інші як найманці), а деякі з метою побачити країну. Один із них був сином Аяка, Сілосонт, Полікратів брат, вигнаний із Самоса. Цьому Сілосонтові дуже пощастило. Він узяв червоний плащ, одягнув його і походжав на агорі Мемфіса. Його побачив Дарій, який тоді охороняв Камбіса і не був якоюсь видатною особою. Дарій підійшов до Сілосонта і попросив продати йому плащ. Сілосонт, побачивши, що Дарієві кортить придбати цей плащ, сказав: «Я не продаю цей плащ, скільки б мені за нього не дали, але можу, якщо хочеш, подарувати його тобі, досить того, що ти його візьмеш». Дарій подякував йому за це і взяв собі плащ. А Сілосонт подумав, що він через свою необачність позбувся плаща.

Проте через деякий час помер Камбіс, і царську владу здобув Дарій. Сілосонт довідався, що влада перейшла до тієї людини, яка колись у Єгипті попросила в нього плащ, і він їй подарував його. Сілосонт прибув у Суси, сів біля дверей царського палацу і сказав, що є благодійником Дарія. Ці слова почув воротар і доповів про це цареві. Той здивувався і сказав: «Що це за еллін, який є моїм благодійником і я мушу бути йому вдячним за його благодіяння, адже я зовсім недавно став царем? Крім того, за цей час ніхто з еллінів ще не відвідав нас. Отже, я не маю ніяких зобов’язань перед жодним елліном. Незважаючи на це, приведіть його до мене, щоб я довідався, що він хоче, коли каже таке». Воротар привів Сілосонта, і товмачі почали його розпитувати, хто він такий і що зробив і чому каже, ніби він є благодійником царя. Тоді Сілосонт розповів про все, що було з тим плащем і що він саме той, хто подарував його цареві. На це Дарій відповів: «Благородна людино! Так це ти, коли я ще не мав жодної влади, зробив мені цей подарунок, хоч і не дуже цінний! Байдуже, вдячність моя буде такою, якби ти тепер зробив мені якийсь дуже цінний подарунок. Щоб віддячити тобі, я дам тобі срібла і золота, скільки хочеш, щоб ти не шкодував колись, що зробив добро Дарієві, сину Гістаспа». Сілосонт відповів на це: «Царю мій! Не давай мені ні золота, ні срібла, але звільни мою батьківщину Самое і поверни її мені. Після вбивства мого брата Полікрата, якого вбив Оройт, там владарює наш раб. Поверни мені мою вітчизну, не вбиваючи і не поневолюючи її людей».

Коли цю промову почув Дарій, він послав військо на чолі з Отаном, який був одним із сімох, і дав йому наказ виконати те, про що просив Сілосонт. Отан зійшов на берег і почав готувати похід.

«Історії», Геродот [32] , V ст. до н. е., переклад А. Білецького

Дотримання закону 2

Невдовзі після того, як барон Джеймс Ротшильд