Читати книгу - "Колекція душ, Аліна Вінсент"

На генетичному рівні у людській істоті закладений рефлекс дихання, а з ним, відповідно, і несвідомий страх припинити дихати. Одному цьому фактові під силу навіяти на людську свідомість всепоглинаючий страх. Додай до цього болючу неквапливість, з якою надходить смертна мить, адже фінал життя від задухи немислимо назвати миттєвою смертю. Та, мабуть, жодну смерть, окрім хіба що загибелі прямо в епіцентрі атомного вибуху, складно вважати миттєвою. Кожній смерті властивий власний часовий проміжок. Наприклад, при задусі він становить від п’яти до п’ятнадцяти хвилин. Ці хвилини лиш непомітна дрібниця для щасливого живого, однак ціла вічність для нещасного вмираючого. Адже ще одна сторона жаху перед задушенням полягає у тому, що свідомість людини, яка від нього гине, тримається, а отже, змушує її розуміти безпросвітність її похмурого становища.

Так я вилучав у грішних людських створінь їхні нікчемні душі, відбираючи у них життєво важливий кисень. А оскільки П’єтро безповоротно перетворився на найгіршого серед отриманих моєю колекцією грішників, я не бачив жодної причини, чому його жахливе перетворення не накладало б на мене зобов’язання подбати і про його забруднену душу ідентичним чином.

Отже, ця історія нарешті підібралася до частини, у якій я маю розсекретити таємницю переданого мною синові, загадкового згортка. Як я встиг описати тобі раніше, безсонна ніч напередодні нашої із П’єтро фінальної зустрічі вимусила мою розтривожену пам'ять витягнути зі своїх засік давні спогади щасливих епізодів нашого спільного сімейного життя, останні безтурботні дні котрого ми благополучно провели у відпустці на морському узбережжі.

Для мене ті чарівні миті видались напрочуд солодкими. Тоді як дитячі капризи П’єтро, певно, хотіли підсолодити їх ще щедріше, тож у ті дні він взяв собі за звичку замовляти котрийсь із барвистих десертів, що подавали у готельному ресторані, де наша родина збиралася за вечерею кожного вечора. Одне з тих солодких ласощів, яке за традицією витребувала собі невідступна примха малого П’єтро, виявило харчову алергію його організму на мигдальний горіх. Так звичайне куштування моїм сином крихітного ванільно-мигдального тістечка ледь не вилилось для нього у летальний випадок.

“Навіть крихта мигдалю може спровокувати сильну алергічну реакцію,” – попередив нас із дружиною лікар, який вчасно допоміг бідолашному П’єтро, що мучився від сверблячого висипання та важкої задухи, й врятував життя нашого хлопчика.

У мініатюрний згорток, який із задоволенням прийняв від мене П’єтро у заключну мить нашої останньої зустрічі, був запакований невеликий трикутний шматочок апетитного десерту на кшталт тих, котрі він так любив уплітати із самого дитинства.

Почувши гучне урчання у голодному животі мого сина, коли його допитливий погляд жадібно вп’явся у соковиту полуницю, загрузлу у ніжному молочному шоколаді, що апетитно покривав запашне тістечко, я достеменно переконався у тому, що стародавній потяг П’єтро не встоїть перед незборимим випробуванням цієї солодкої спокуси. Я твердо пересвідчився і в тому, що захоплений делікатесом П’єтро неодмінно з’їсть смачний десерт до того стрімко, що не залишить своїм зайнятим смаковим рецепторам ані секунди, аби уважно розкуштувати ледь вловимий присмак ретельно подрібненої мигдалевої стружки, що тонким невидимим шаром поєдналася із солодкою начинкою страви.

Я також не мав сумнівів і щодо того, що ненажерливий апетит П’єтро змусить його поглинути тістечко до останньої пахучої крихти, і тільки прожувавши її, він врешті помітить акуратно вкладений під випеченим виробом, маленький клаптик рукописної записки. “Не зраджуй мене.” – Благально промовляло послання на її потертому папері, виведене моїм рівним почерком.

Так разюча блокада дихального центру невідворотно завершила зганьблене життя П’єтро, тоді як я успішно довершив свою колекцію грішних душ, вправно заселивши ними всі дев’ять кіл Пекла, і тим самим майстерно впорався із виконанням свого величного призначення.

Тепер тобі – тобі, яка чітко роздивилась детальну ілюстрацію дійсності моїми очима – розкриті всі елементи подій, що раніше були затаєні від стороннього погляду. Відтепер твоїй проясненій свідомості, що істинно пережила довірену історію моїми почуттями, відомі всі, до того невловні, хвилювання минулого. Віднині тобі досконало відомо все, у чому обізнаний я, і це спільне знання пов’язує наші рідні особистості міцною, нерушимою ниткою долі.

Нехай у спадок від твоєї матері тобі й дісталися її вогненно-руде волосся та дане нею прізвище Руфо, котре Карла гордо поспішила повернути собі після швидкого розлучення із П’єтро, однак зміненим прізвищем Руфо не стерти справжню кров роду Донаті, що живо біжить твоїми жилами. Тож не дозволь, аби твоє серце відступилося від цієї чистої правди, Леє!