Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

        В коридорі вони налетіли на другого чоловіка – того, який довго летів коридором. Чоловік виставив кулаки уперед, намагаючись гідно прийняти бій із єретиками. Алан зітхнув і прийняв подібну позицію. Чоловік ковтнув слину та…. жваво побіг з будівлі. Дівчата хихонули, а юнак знову зітхнув.

       У дверях трійця налетіла на Смока.

      - Я тут надриваюся, кидаю смачну вечерю з равликів, а вони вже самі все владнали! Нумо швидко  праворуч. Там якраз судять подружжя Заправлюд.

       Фрося та Алан стрімголов кинулися до того місця, де колись був фонтан з Адонісом. Власта дещо відстала. По-перше, вона не розуміла, хто такі Заправлюди. По-друге, вона не розуміла, навіщо у цьому божевільному світі бігти до хворого натовпу. По-третє, було вже досить темно, а вулицю ледь-ледь освічували рідкісні смолоскипи, які жахливо пахли. І, по-четверте, в неї боліли ноги, адже вона легковажно взула чоботи, які на цілий розмір були меншими за її ніженьки.

      Тим часом, Фрося та Алан проштовхувалися у натовпі. Щомиті їх обдавало новими гидкими запахами: цибулі, тижневого поту, часнику, місячного поту, нечищеними зубами, плісняви  та… ні, краще про це я не буду казати.

      Люди в юрбі обурювалися, коли Алан та Фрося їх штовхали, та штовхали навзаєм, забуваючи християнську заповідь: підстав другу щоку.  Глядачі так званого суду були схожі на зомбованих фанатиків: ті ж тупі обличчя, ті самі очі, в яких немає жодних ознак думки, і ті ж механічні рухи. Щойно Великий Інквізитор вигукував нове звинувачення та вимагав покарання, натовп радісно підіймав руки вгору та скандував:

      - Винні! Покарати!

      - Чи мали вони право, - верещав Великий Інквізитор високим противним голосом, - лікувати наших дітей забороненими ліками, питаю я вас, діти мої?

       - Ні! – Радісно відповідала юрба.

      Подружжя Заправлюд, прив’язане до кілків, ошелешено дивилися на все це дійство. Єва та Ярослав добре розуміли, в якому світі опинилися. Але вони не могли зрозуміти, чому батьки тих дітей, які були врятовані Заправлюдами також радісно вигукують звинувачення.

       - Ми провели суд, і встановили, що ці люди, - Великий Інквізитор нечемно вказав  пальцем у бік Єви та Ярослава, - винні у всіх смертних гріхах та повинні бути спалені живцем. Подайте мені смолоскип, - буденним тоном звернувся обвинувачувач, адвокат та суддя в одній особі, до охоронця.

       Фрося застигла від жаху. Не дарма голос Великого Інквізитора здався їй знайомим. Ним була… вчителька української мови - Ольга Петрівна.

       В цю саму мить, вчителька-інквізитор піднесла смолоскип до хмизу.  Хмиз весело затріскав, освічуючи сумні та розчаровані обличчя подружжя Заправлюд. Здавалося, Єва і Ярослав вкінець розчарувалися у людстві.

       Фрося зробила останній ривок, намагаючись дотягнутися до Алана, який зірвав товсті плащі з двох чоловіків, у передніх рядах. Юнак вже майже досяг багаття, яке ворушилося в ногах Єви та Ярослава. І цієї самої миті повітря зойкнуло від двох пострілів.