Читати книгу - "Пастка-22"

всю петрушку, яку їм дамо, і це в наших інтересах, бо нам потрібні франки, щоб обміняти на ліри, далі на пфеніги, щоб оплатити фініки, коли їх повернуть назад. Також я замовив велетенську партію перуанського бальсового дерева, яке треба розподілити серед усіх їдалень синдикату на пропорційній основі.

— Вальсове дерево? А навіщо їдальням бальсове дерево?

— У наші дні не так легко натрапити на добре бальсове, полковнику. Я просто подумав, що не варто упускати таку нагоду.

— Ні, мабуть, що ні, — невпевнено припустив полковник Каткарт з таким виглядом, ніби в нього морська хвороба. — І сподіваюсь, ціна була добра.

— Ціна, — відповів Майло, — була шалена... реально завищена! Та оскільки ми купили його в однієї з наших філій, то заплатили з радістю. Подбайте про шкури.

— Кури?

— Шкури.

— Шкури?

— Шкури. В Буенос-Айресі. Їх треба видубити.

— Видубити?

— На Ньюфаундленді. І відправити морем до Гельсінкі бе-пе-о до початку весняної відлиги. До Фінляндії все йде бе-пе-о і до початку весняної відлиги.

— Без попередньої оплати? — висловив здогад полковник Каткарт.

— Чудово, полковнику. У вас дар, сер. А далі — корки.

— Корки?

— Відіслати до Нью-Йорка, кукурудзу до Тулузи, мешти до Будапешта, рельси до Уельса, мандарини — до Палестини.

— Майле!

— А в Ньюкаслі у нас вугілля, сер.

Полковник Каткарт скинув руки догори.

— Припиніть! — крикнув він, мало не в сльозах. — Ми марнуємо час. Ви такий же, як я, — незамінний. — Він розгнівано пожбурив геть олівець і схопився на ноги. — Майле, ви не маєте права на шістдесят чотири додаткові вильоти. Ви не маєте права летіти навіть на одне завдання. Вся система розвалиться, якщо з вами щось станеться.

Вдоволений Майло спокійно кивнув головою.

— Сер, ви забороняєте мені літати на бойові завдання?

— Я забороняю вам літати на бойові завдання, — твердо і владно оголосив полковник Каткарт.

— Але це ж несправедливо, сер, — сказав Майло. — А що з моїм послужним списком? Іншим пілотам — і слава, й медалі, і популярність. Чому я маю терпіти лиш за те, що настільки добре керую їдальнею?

— Так, Майле, це несправедливо. Але, як виглядає, ми тут нічого не вдіємо.

— А може, попросимо когось відлітати за мене мої завдання?

— Може, попросимо когось відлітати за вас ваші завдання, — запропонував полковник Каткарт. — От хоча б шахтарів, що страйкують в Пенсильванії та Західній Вірджинії.

Майло похитав головою.

— Ні, їх надто довго вчити. А чого б не когось із нашої ескадрильї, сер? Зрештою, я для них працюю. Годилося б і їм щось зробити для мене.

— Чого б не когось Із нашої ескадрильї, Майле? — вигукнув полковник Каткарт. — Зрештою, ви для них працюєте. Годилося б і їм щось зробити для вас.

— Все по-чесному.

— Все по-чесному.

— Вони б могли літати по черзі, сер.

— Вони навіть могли б літати за вас по черзі, Майле.

— А кому честь і слава?

— Вам честь і слава, Майле. І якщо, виконуючи ваше бойове завдання, хтось заслужить медаль, отримаєте медаль ви.

— А хто помре, якщо його підіб’ють?

— Звісно, він і помре. Зрештою, Майле, все по-чесному. Одне лиш...

— Вам доведеться збільшити норму бойових вильотів.

— Можливо, мені доведеться збільшити норму бойових вильотів, але я не певен, що льотчики її виконуватимуть. Вони й так нарікають, що я підвищив її до сімдесяти. Якщо мені вдасться вмовити хоч одного з офіцерів літати більше, то інші, можливо, наслідують його приклад.

— Нейтлі відлітає більше завдань, сер, — сказав Майло. — Мені щойно по великому секрету сказали, що він готовий на все ради того, щоб залишитися тут з однією дівчиною, в яку закоханий.

— От Нейтлі і відлітає більше завдань! — проголосив полковник Каткарт і голосно ляснув долонями на знак перемоги. — Саме так, Нейтлі відлітає.

І на цей раз я навіть підніму норму вильотів, відразу до вісімдесяти, і в генерала Дрідла очі справді рогом вилізуть. І це гарний спосіб кинути цього паршивого щура Йосаріана знову в бій, де його можуть прибити.

— Йосаріана? — дрож глибокої стурбованості пробіг простим, грубим Майловим обличчям, і він задумливо посмикав кінчик свого рудуватого вуса.

— Еге ж, Йосаріана. Кажуть, ходить тут і розказує, що вже відлітав свої завдання і війна для нього скінчилась. Ну, може, він і справді свої відлітав, але твоїх ще не відлітав, правда? Ха-ха! Яка несподіванка на нього чекає!

— Сер, Йосаріан — мій друг, — заперечив Майло. — Я б не хотів, щоб через мене його знову відправили в бій. Я багато чим зобов’язаний Йосаріану. Чи не можна б зробити для нього виняток?

— О ні, Майле! — повчально закудахкав полковник Каткарт, шокований такою пропозицією. — Нам не можна розводити фаворитів. Мусимо до всіх ставитись однаково.

— Йосаріану я б віддав усе, що маю, — провадив Майло, і далі самовіддано вигороджуючи Йосаріана. — Але оскільки я нічого не маю, то й віддати нічого не можу, адже так? Отож, Йосаріану доведеться ризикувати нарівні з усіма, хіба ні?

— Все по-чесному, Майло.

— Так, сер, все по-чесному, — погодився Майло. — Йосаріан нічим не кращий за інших, і він не має права сподіватися на якісь особливі привілеї, адже так?

— Так, Майле. Все по-чесному.

Полковник Каткарт оголосив свій наказ про збільшення норми до вісімдесяти вильотів під вечір того ж таки дня, так що Йосаріан не встиг ані порятуватися від бою, ані переконати Нейтлі, щоб більше не літав, ані навіть змовитися з Добзом, щоб порішити полковника Каткарта, бо вже на світанку наступного дня раптом пролунав сигнал тривоги, в їдальні ще не встигли приготувати повноцінний сніданок, а льотчиків уже погнали до вантажівок, які на максимальній швидкості помчали на інструктаж і далі на аеродром, де гримкотливі заправники все ще помпували пальне у баки літаків, а метушливі команди зброярів поспіхом піднімали лебідками тисячофунтові фугаски у бомбовідсіки. Все робилось бігом, і механіки взялися прогрівати мотори, щойно заправники скінчили свою роботу.

Розвідка доповіла, що цього ранку німці збираються відбуксувати з сухого доку в Ла-Спеції виведений з ладу італійський крейсер і потопити його в каналі перед входом у гавань, щоб, коли армії союзників захоплять місто, позбавити їх глибоководного заходу в порт. Цього разу дані розвідки