Читати книгу - "Капітан космічного плавання"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Втім, нехай живуть. Нехай живуть, мікроби, у всесвіті своєму розплесканому. А він ще вибереться з нього, йой, вибереться! Прощавай, Сонько!.. Прощавай, лахудро… Чомусь згадалось, як він ледь не вбив Олену опісля невинного поцілунку кума на дні його народженні. Тоді в їхніх відносинах щось зламалось. І вже не виправилось аж до самої смерті Сніжанки.
В Кременчука аж очі почервоніли від люті та спогадів і він ледь не пропустив тієї миті, коли Дарт Вейдер знову звернувся до нього.
— Отже, як бачиш, дівчисько твоє… Разом з гудцем шмаркатим… Непорядок. А ти тут в таємниці граєшся, намагаєшся врятувати їх, опудал білкових. Тож, почнемо розмову?
— Та які такі таємниці! — вибухнув капітан, переносячи увесь свій шал на клятого електратора. — Які таємниці?!? Не знаю я, як кораблем керувати, не знаю!!! Вірніше знаю, але лише у звичайному просторі, у звичайному!
Голос його бився об стінки зали, що враз стала маленькою й затісною для нього. Ну, Сонько!.. Ну, Норильцєве!.. Ми ще зустрінемося, зустрінемося! Все зроблю для того, щоб і мене на Хот викинули. Там і поговоримо!
Довгаста й трикутна плями на тлі супутника Зорі Смерті збільшували свої розміри, явно наближаючись до штучної планети.
— Глупо, — знизав плечима електратор. — Вас зраджують просто на ваших очах, а ви… Глупо, — повторив. — Гаразд, продовжимо наші експерименти. Скажіть, будь ласка, капітане, ви більше нічого не помічаєте в отих двох цятках, окрім…
Кременчука аж тіпнуло усім тілом, але очі мимохіть вп‘ялися в екран. Примружився. Світляки-номери, що злилися в любовному екстазі, на відміну від усіх інших ледь помітно, але відчутно, пересувались по простору електронної мапи. На якомусь транспорті вони своєї справою займаються, чи що?
— На транспорті, на транспорті, — почувся голос Дарта Вейдера і Богдан аж здригнувся, лише за мить зрозумівши, що останні міркування він висловив вголос. — От на тому транспорті, — і випростана рука зловісної істоти вказала на вікно, за яким до Зорі Смерті наближалося два апарати: незграбно-видовжений та прилизано-трикутний.
Останній аж до болю був знайомим Кременчуку. Але до чого тут зрадливі коханці?
— Вас не дивує ось ця область, вільна від номерів? — вивело його з розгуби шипіння електратора.
Він вже знову вказував на екран, на отой порожній прямокутник, що відразу кинувся в очі капітанові ще тоді, коли його тільки-но привели до цього приміщення. Не дочекавшись відповіді, Дарт Вейдер продовжив:
— Це є заборонна зона для білкових нікчем. Там розташована стара, законсервована нами, військова база. На ній навіть зорельоти є. Цілком застарілої конструкції, щоправда, і такі, що до недавнього часу здавалися нам недієздатними.
Богдан слухав все уважніше й уважніше.
— А чому „до недавнього часу”? — спитав і чи то йому здалося, чи то насправді в шипінні електратора ковзнули розпачливі нотки.
— А тому, що ваші підлеглі, не відаючи того, що усі їхні пересування нам відомі, пробралися на базу і навіть змогли здійняти одну з найзастаріліших конструкцій. — З розпачливими нотками раптом змішалися насмішкуваті. — Отже, якимсь чином їм вдалося підняти її. Щоправда опісля одного невдалого старту. Опісля вибуху, за результатами якого на базу „Луна” відразу була спрямована патрульна „суперашка”. Її пілоту було наказано до певного часу не вмішуватися в перебіг подій і лише супроводжувати іншу конструкцію, яку ваші підлеглі спромоглися таки навіть вивести на орбіту. Більше того, вони спромоглися лягти на траєкторію, кінцевою точкою якої є… — Електратор витримав невеличку паузу. — Є Зоря Смерті!
„От так Сонька! От так Норильцєв!” — аж заскавучав подумки від захвату Кременчук, враз притлумлюючи всі свої пекучі ревнощі. До кого ревнувати? До пацана того?! Йому лише мозки треба вправити, не більше. А Соньці… Гаразд, от долетять вони до Зорі Смерті, розберемось. З усім розберемось. І, взагалі, ревнувати йому ще Сніжанка заборонила, коли вони з Оленою ледь не розвелись через це.
— Тож ви нічого мені сказати не хочете? — прошелестів Дарт Вейдер, порушуючи нервовий плин думок Богдана.
— А що я вам казати маю? От мої підлеглі прибудуть невдовзі, я з ними зустрінусь, пораджусь, тоді, може, й…
— Капітане, ви зовсім не розібралися в ситуації. Я ж вам роз‘яснив, що за першим же фактом вибуху в забороненій зоні, мною на Хот був направлений патрульний на „суперашці” з наказом невтручання в перебіг подій, а лише з метою спостереження за ними. Він і зараз спостерігає…
Електратор знову махнув рукою у бік вікна, за яким і довгастий апарат, і ескадронний корабель, набули вже ясних обрисів. Обрисів видовженої ракети та плаского трикутника.
— Більше того, — продовжував між тим Дарт Вейдер, не повертаючись до Кременчука, — за першим же моїм наказом, в разі, якщо ви в найближчі три хвилини не почнете роз‘яснювати мені принцип малоенергетичного проколювання простору… За першим же моїм наказом „суперашка” атакує корабель ваших підлеглих. Або, щоб було переконливіше, беззахисний корабель ваших друзів.
— Стоп, стоп, — забелькотів капітан, відчуваючи, як кров (чи нанороботи?) відпливає від його обличчя, — почекайте, почекайте… Давайте розберемось!
— Відлік піш-ш-шов, — крижаною шугою прошурхотів електратор.
І, дійсно, в залі з опуклими стінами почав мірно й загрозливо стукотіти метроном. Чи чиєсь збайдужіле серце.
— Тук… тук… тук…
— Почекайте, почекайте, електраторе! Ми так не домовлялися…
— Тук… тук… тук…
— Стоп, стоп!.. Давайте наші проблеми самі вирішувати! До чого тут ота дітлашня?!
— Тук… тук… тук…
— От, ч-чорт!.. Для того, щоб проколювати простір треба… треба…
— Тук… тук… тук…
— Сто-о-о-оп!!! Та зрозумійте ви, що не знаю я отієї механіки, не знаю!.. І ніхто не знає. Ми лише пасажири на цьому кораблі, пасажири!
— Отже, ви таки відмовляєтесь казати правду?
— Тук… тук… тук…
— Та я ж вам саме її кажу, саме її, а ви мені не вірите!..
— Тук… тук… тук…
— «Супер-Додонна» борт номер два нуля тринадцять зайняти бойову позицію!
— Тук… тук…
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітан космічного плавання», після закриття браузера.