Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

наше і не хочеш нам бути начальником? Ось сім років закінчилося, відколи не маємо ігумена після кончини блаженного отця нашого Микити. І кожен живе за своєю волею, дивися, аби не був ти винний у зруйнуванні нашому, коли-бо якийсь вовк увійде й розполошить стадо Боже. Ми ж не иншого когось, лише тебе за отця мати хочемо, бо всі бачимо святе твоє життя, розуміємо твої добрі звичаї і знаємо, що є тобі від Бога дана премудрість". Відповів їм Євтропій: "Що мені до вас, о чесні отці і брати? Чому надокучаєте мені через те, чого неможливо мені зробити, бо ані в чернецтво не є я пострижений, ані не маю церковного чину. Як буду вам отцем, не маючи влади в церкві промовляти до вас повчальне слово ані не можучи переконувати старих, — сам бо молодий". Вони ж до постригу і до прийняття священиства його примушували, але той ніяк не корився їхній волі. Хоч і бажав у серці своєму чернечого чину, проте не приймав його, боячись, аби насилу не переконали його до ігуменства, коли чин чернечий прийме. Не пострижений був, але жив, наче досвідчений чернець.

У той час царював у Римі нечестивий цар Коммод, в Олександрію ж присланий був від царя єпарх Филип, йому ж донькою була Євгенія, яка згодом, прийнявши Христову віру, прожила дивне життя в чоловічому образі, тоді мучеництвом увінчалася. Той Филип-єпарх еллін був вірою, хоч і лагідним до християн видавався, проте, за велінням царевим, вигнав із града християн, і святителів, і єреїв, і ченців — звелів їм на передмісті свої житла, і церкви, і монастирі вільно мати. Був же тоді в християн єпископом святий Єллій, він жив у Єліополі-граді, не дуже далеко від Олександрії. На передмісті ж олександрійському був монастир, який збудував той єпископ, одному святому ігуменові Теодору вручений. Ще на тому ж передмісті була церква знаменита в ім'я Пречистої Богородиці Приснодіви Марії, до неї ж на празник не лише всі вірні Олександрії, але і з навколишніх градів і країв християни сходилися. Надходив-бо празник Успення Пречистої Діви Богородиці, і багато людей звідусіль до Богородичної церкви йшло. Блаженний Євдикій, вставши, пішов з Євтропієм, сином своїм, з монастиря свого, що Єрміїв називався, у передмістя олександрійське, до церкви Богородичної на празник. Трапилося ж у той самий день і святому єпископові Єллію з Єліополя-града йти з клиром своїм і з багатьма людьми на той же празник. І приєдналися Євдекій і Євтропій до люду, що йшов за єпископом, ішли вкупі. Захотів же єпископ святий увійти спершу в монастир, який збудував, — ним керував Теодор-ігумен, — і спочити там до свята, що надходило. Коли зближався до монастиря того, трапилося в ту ж годину доньці єпарховій, блаженній Євгенії, в образі чоловічому, з двома євнухами своїми там-таки йти. Побачила єпископа і людей, що йшли перед нею і за нею, і приєдналася до них. Хотіла одного з них спитати про єпископа, натрапила на Євтропія блаженного — той же розповів їй все про архиєрея Божого Єллія детально, про що в житії її написано просторо. І привів її до нього: знайомий був єпископові святий Євтропій блаженний за чистоту життя свого і за великий книжний розум. Хто хоче знати про святу Євгенію, хай читає її житіє у 24-ий день місяця грудня, перед нами ж про цього святого слово.

Відпочивав блаженний Євдекій у монастирі тому. Було йому вночі в сонному видінні божественне одкровення і сповіщення про наближення його кончини. Також і про сина його відкрилося йому, що єпископом має бути і має знищити ідолів у Врутисеополі, що в Італії. І просвітити має край той святим хрещенням. Чув же голос, що говорив до нього: "Євдекію, Євдекію, вірний рабе Господній, відтепер ім'я твоє не Євдекій, але Євдеклій хай назветься, тобто "лагідний утішитель". Син же твій більше не Євтропій, але Левкій ім'я матиме, що означає "зійшов на нього Дух Господній". Збудився Євдеклій зі сну, зразу прикликав сина свого й розповів йому, що було в одкровенні йому відкрите. І сказав: "Бачиш, сину, що час відходу мого зблизився. Ти ж не зваблюйся суєтою світу цього, відкрив-бо мені Господь про тебе, що єпископським саном будеш вшанований і через тебе Господь хоче Врутисеопіль очистити від жертовників ідольських. Більше не буде ім'я твоє Євтропій, але Левкій, як переіменував тебе Господь, як же й мене з Євдекія переназвав Євдеклієм". Те чуючи, святий Левкій, він же Євтропій, поклонився Богові і простягнувся хрестоподібно на землі до вдячної молитви. І казав: "Благословений Ти, Господи, Боже отців наших Авраама, Ісаака і Якова, що не зневажаєш тих, що уповають на Тебе. Не забираєш милосердя свого від убогих рабів Твоїх, але милосердишся наді мною, недостойним. За це, Господи Боже Неба і землі, славлю Тебе і величаю, бо Ти Владика, що любить людські душі, Тобі хай буде слава на безконечні віки". Коли так святий молився, пролунав голос з неба над церквою, що мовив: "Левкію, Левкію, найсвітліший душею і вибілений серцем, ось ім'я твоє записане на небесах, і пам'ять твоя не згладиться з книги життя". Той голос чутно було і святому Єллію-єпископові, і декому з братів, які тої ночі без сну на молитві перебували, але ніхто не міг зрозуміти, до кого се мовиться.

Настав же ранок, прийшли брати з Єрмієвого монастиря до єпископа, кажучи: "Знай, Владико отче, що вже понад сім років без ігумена перебуваємо і кожен з нас живе, як хоче. Просимо ж довго чесного Євтропія бути нам начальником, бо з юности в нашому монастирі виріс, і життя його святе перевершує життя всіх нас, і ніхто не може дорівнятися йому в трудах послушництва, завжди перебуває в пості і молитвах, у читанні і писанні книг, і у всіх добрих ділах вправляється, як ми бачимо. Хотіли б ми мати його собі за отця і йти услід за ним — але він не погоджується і нехтує проханням нашим. Тому просимо тебе, Владико, постав нам його ігуменом, хоч і не хоче він". Єпископ же святий сказав їм: "І я те саме думаю, що ви мені нині говорите, але зачекайте трохи, поки переконаю його підкоритися вашій волі". Це мовивши, єпископ встав і пішов до церкви, бо був час Святої літургії. Звелів же архидияконові, на амвоні ставши, проголошувати до людей, кажучи: "Хто з тих, що тут є, називається Левкій?" І коли проголошував архидиякон, ніхто з людей не