BooksUkraine.com » Війна Калібана 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна Калібана"

154
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Війна Калібана" автора Джеймс С. А. Корі. Жанр книги: ---. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 126 127 128 ... 150
Перейти на сторінку:
був у шлюзі майже вбив Голдена, швиргонувши в нього важенний контейнер. Нажаль, її обладунки мають ті самі обмеження що й монстр. При бігові по прямій, вони роблять її дуже швидкою, а в бічних рухах не дуже. Все що створено для швидкості має ту ж ваду. Гепарди і коні не часто бігають боком. В костюмі вона є сильною, але й близько не такою сильною як він. Її перевага у озброєнні була в тому, що вона могла відбігти на певну відстань і продовжувати атакувати. Істота не може кинути в неї масивний предмет попередньо не зупинившись і не упершись у щось. Вона може бути зле сильною, проте все ще важить стільки, скільки важить а Ньютон має пару слів за легкі об’єкти, які намагаються кинути важкі.

На момент закінчення збирання костюму, вона переглянула відео більше сотні разів, і в голові Боббі почала вимальовуватися тактика бою. У контактному тренувальному бою вона була здатна узяти гору над більшістю опонентів. Але дрібні і швидкі бійці, які знали атаку «на раз-два» дошкуляли їй. Ось ким вона має бути у цьому бою. Вона має вдарити і відійти, ніколи не зупиняючись навіть на секунду. Та навіть при цьому їй потрібна купа вдачі, тому що вона битиметься геть поза своєю ваговою категорією і один пропущений удар буде гарантованим нокдауном.

Іншою її переваго було те що їй насправді непотрібна перемога. Їй потрібно нанести достатньо пошкоджень, аби монстр сам себе вбив. На момент, коли Боббі влізла в свій свіжеперебраний костюм і дозволила йому обтиснути себе для останньої перевірки, вона була досить впевнена у тому що здатна це зробити.

 

Сержантка вважала що щойно набуте примирення щодо бою нарешті дозволить їй виспатися, але на третій годині борсання у койці вона здалася. Щось продовжувало муляти в голові. Вона намагалася відшукати власний Бусідо56, але все ще залишалося забагато речей, які вона не здатна була відпустити. Щось все ще не давало їй дозволу.

Тож вона вдяглася у великий і пухнастий халат для лазні, який вкрала з «Гуаньїня» і поїхала трапліфтом нагору, в ходову. Була третя вахта, тож корабель дзвенів пусткою. Голден і Наґата спали разом і вона на мить позаздрила таким людським контактам. Щось певне, за що можна учепитися серед усієї непевності. Авасарала була у своїй позиченій каюті, скоріш за все відправляла повідомлення людям на Землю. Алекс мав би спати у своїй каюті і на коротку мить вона вирішила його розбудити. Їй був до вподоби компанійський пілот. Такої як у нього щирості вона не бачила від часів полишення активної служби. Та вона розуміла, що чоловік, якого розбудити о третій ночі, зодягнутою у халат отримає зовсім не той натяк, який би їй хотілося. Заміть того аби пояснювати, що вона просто хоче з кимось поговорити, вона минула кубрик і продовжила рухатись.

На пізній вахті у ходовій, спиною до трапу на посту сидів Амос. Аби не сполохати його, Боббі прочистила горло, кашлянувши. Він не ворухнувся і не відповів, тож вона пройшла до посту зв’язку. Глянувши на механіка, жінка помітила що віки того були стуленими, а дихання дуже глибоким і рівномірним. На судні КРФМ сон на вахті, як мінімум, міг коштувати капітанської перегречки. Схоже що Голден дозволив дисципліні дещо розм’якнути з його флотських часів.

Боббі запустила систему зв’язку і знайшла найближчий репітер для вузьконаправленого зв’язку. Сперш вона подзвонить батькові.

- Привіт, тату. Не впевнена що тобі варто відповідати на це. Ситуація тут нетривка і швидко змінюється. Але ти міг чути багато різної херні за останні пару днів. Щось могло бути і про мене. Просто знайте, що я люблю твоїх хлопців і люблю Марс. Все що я намагаюся – то це захистити тебе і свій дім. Можливо я трохи втратила дорогу, тому що речі ускладнились і в них не просто розібратися. Але мені здається що тепер я бачу вільний шлях і маю його прийняти. Я люблю тебе і маму. Передай хлопцям що вони довбні, - перед тим як закінчити запис, вона потяглася і торкнулася екрану, - бувай тату.

Вона натисла «відправити», але відчувала якусь незавершеність. Поза колом родини, усі хто за останні три місяці намагались їй допомогти розміщались на одному з нею кораблі, тож в повідомленні сенсу не було.

За виключенням того що він був. Не всі були на цьому кораблі.

Боббі пригадала ще один номер і сказала:

- Привіт капітане Мартенсе. Це я. Я вважаю що зрозуміла що ви намагалися допомогти мені побачити. Тоді я не була до цього готовою, але лишила в пам’яті. Тож ви не дарма витрачали ваш час. Щойно я допатрала. Я знаю що це не було моєю провиною, я знаю що просто опинилася не в тому місці не в той час. Тепер я починаю все з початку, тому що зрозуміла. Без злоби, без болю, без звинувачення себе. Просто мій обов’язок закінчити бій.

Щось у її грудях стислося у той момент, коли було натиснуто кнопку відправки. Всі нитки тепер були сплетені і вона могла летіти на Іо і робити що треба без жодних сумнівів. Раптом вона відчула смертельну втому. Тепер можна тиждень відсипатися. Вона навіть поміркувала чи ніхто не розлютиться, якщо вона завалиться спати прямо в ходовій, замісто повернення у свою койку ліфтом.

 

Сержант не пам’ятала як заснула, але ось будь ласка – вона потягується на протиперевантажувальній кушетці посту зв’язку, а біля голови натекла невеличка калюжка слини. З полегкістю Боббі помітила що халат в основному залишився на місці, тож вона не світила голою сракою всім, хто проходив повз.

- Ґанні? – сказав Голден голосом, який мав на увазі що це промовляється вдруге. Він стояв над нею зі стурбованим виразом обличчя.

- Пробачте, пробачте, - бурмотіла вона сідаючи і затягуючи міцніше халат, - я мала відправити декілька повідомлень учора вночі. Значить була більш втомленою, аніж вважала.

- Ага, - відказав капітан, - без проблем. Спи де заманеться.

- Добре, - погодилася вона, сунучи до трапу, - по цьому, думаю, я піду вниз, прийму душ і спробую повернути собі людську подобу.

Коли вона проходила повз капітана той кивнув з дивною посмішкою на обличчі, - звісно. Побачимося в майстерні коли одягнешся.

- Прийнято, - відповіла сержант і почала спускатися.

Після розбещено-довгого душу і перевдягання в повсякденну, червону-з-сірим уніформу, вона налила кави на камбузі і пішла назад

1 ... 126 127 128 ... 150
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна Калібана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна Калібана"