Читати книгу - "Леопард"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він поклав на поліно обрубок середнього пальця на лівій руці, відігнувши решту пальців.
Обережно, лише двома пальцями, витягнув ножа, схопивши за самісінький краєчок руків’я. Лезо гостре як бритва. А на ньому рештки того, що він ретельно шукав, — така вже у нього професія. А потому кинувся назад, як лось, утопаючи у глибокому снігу.
Бйорн Гольм одвів очі від комп’ютера, коли Харрі влетів у кімнату.
— Ще додалось відбитків Тоні Лейке, — зітхнув він.
— Тут на лезі ножа є кров, — мовив Харрі засапавшись. — Перевір руків’я, пошукай відбитки.
Бйорн бережно узяв ножа. Посипав лискуче жовте руків’я чорним порошком і обережно дмухнув.
— Маємо лише одненький відбиток, зате пречудовий, — сказав він. — Може, тут є й клітини епітелію…
— Yess! — вигукнув Харрі.
— А в чому річ?
— Той, хто залишив цей відбиток, відрубав пальця Тоні Лейке!
— Он як! А чому ти…
— На колоді є кров. Там лежав напоготові марлевий бинт, щоб перев’язати рану. Гадаю, я вже бачив цей ніж раніше. На зернистому знімкові з Аделе Ветлесен.
Бйорн Гольм тихо свиснув, притиснув дактилоскопічну плівку до руків’я, щоб закріпити порошок. А потім приклав плівку до сканера.
— Сигурде Олтмане, може, ти й добув собі гарного адвоката, який тебе відмаже, пояснивши, яким робом твої відбитки опинились на столі у Тоні Лейке, — шепотів Харрі, поки Бйорн клацав кнопкою пошуку й вони разом стежили за синьою смужкою, що повзла горизонтальним прямокутником. — Але не від відбитка на цьому руків’ї…
— Готово! Знайдено один збіг!
Бйорн Гольм натиснув «показати».
Харрі витріщився на ім’я, що вискочило на екрані.
— Ти вважаєш, що це відбиток людини, яка відрубала палець Тоні Лейке? — спитав Гольм.
Розділ 78. Угода
— Тож коли я побачив, як Аделе та Тоні злягаються, мов собаки, перед нужником, все знову повернулося. Усе, а я гадав, що воно поховане. Але насправді все виявилося навпаки. Звір, якого припнули ланцюгом, але добре годують, може вирости більшим та міцнішим за родичів на волі. І зараз він вирвався на волю. Харрі цілковито мав рацію. Я задумав помститися, хотів принизити Тоні Лейке так само, як він принизив мене.
Сигурд Олтман зиркнув на свої руки й посміхнувся.
— Але щодо решти — Харрі схибив. Я зовсім не планував, щоб Аделе померла. Хотів лише принизити Тоні привселюдно. Включно з тими, хто, на його сподівання, стане невдовзі його ріднею, і тією дійною коровою — Галтунгом, який мав фінансувати ту його оборудку в Конго. Навіщо б іще Тоні мав одружуватися з такою сірою мишею, як Лене Галтунг?
— І то так, — мовив Мікаель Бельман, згідливо усміхаючись.
— Тож я написав Тоні листа від імені Аделе. Буцімто вона завагітніла від нього і хоче залишити дитину. Але майбутня мати-одиначка мусить піклуватися про матеріальне забезпечення, мовляв, потрібні гроші, натомість обіцяла мовчати, що то його дитина. Чотириста тисяч для початку. Гроші він мав принести на парковку за крамницею «Лефдал» у Сандвіку через два дні опівночі. А потім написав Аделе від імені Тоні, запросивши на побачення у те саме місце на той-таки час. Я знав, що Аделе підійде і місце, й час, сподіваючись, що вони, вочевидь, не обмінювалися номерами телефонів. Що обман не викриють перш, ніж буде запізно, перш, ніж я отримаю те, що мені потрібне. Об одинадцятій я вже сидів у машині, тримаючи камеру напоготові. Я планував зняти побачення, хай чим воно скінчиться, сваркою чи траханням, я лише намірявся послати фото й викривальну історію Андерсу Галтунгу. Та й по всьому.
Сигурд поглянув на Бельмана і повторив:
— Та й по всьому.
Бельман кивнув, а Олтман провадив далі:
— Тоні явився завчасно. Він, поставивши авто, вийшов і роззирнувся, а потім зник у тіні дерев неподалік річки. Я зсунувся якомога нижче. Потім приїхала Аделе. Я опустив віконце, щоб мати змогу почути їх. Вона стояла, чекаючи, роззираючись і поглядаючи на годинник. Я бачив, як Тоні став у неї за спиною, так близько, що здавалося неймовірним, що вона його не помічає. Я бачив, як він добув величезний саамський ніж і обхопив її рукою за шию. Коли він ніс її до свого авто, вона пручалася. А коли він прочинив дверцята, я зауважив, що всі сидіння у машині обмотані поліетиленом. Я не чув, що Тоні промовив до неї, але увімнув камеру й спрямував на них. Бачив, як він силоміць змусив її схопити ручку, очевидно, він їй щось надиктовував, а вона писала на листівці.
— Листівка з Кігалі, — мовив Бельман. — Він усе розпланував наперед. Вона мала щезнути.
— Знімаючи, я ні про що інше й не думав. Допоки не побачив, як він замахнувся й встромив їй ножа в горлянку. Я не йняв віри у побачене. Кров бризнула, заплямувавши лобове скло.
Співрозмовники не зважали на Крона, котрий хапав ротом повітря, наче задихаючись.
— Він почекав, залишивши ножа у горлянці, наче хотів, щоб вона спочатку стекла кров’ю. Потім підняв Аделе, обійшов авто і поклав тіло у багажник. Коли сідав у машину, зупинився, ніби принюхуючись. Він стояв, заллятий світлом з ліхтаря, і тоді я побачив: ті ж вирячені очі, той же вищир, як і тоді, коли він сидів на мені верхи біля клубу, засовуючи живосилом мені до рота ніж. Після того, як Тоні поїхав з трупом Аделе у багажнику, я ще довго не міг рушити з місця, заклякнувши від жаху, неспроможний ворухнутися. І усвідомив, що не зможу відправити викривального листа Андерсу Галтунгу. Будь-кому взагалі. Бо щойно став співучасником злочину.
Сигурд обережно відсьорбнув зі склянки з водою, що стояла перед ним на столі, й кинув погляд на Юхана Крона, котрий кивнув у відповідь.
Бельман кахикнув:
— Формально ви не були співучасником у вбивстві. Щонайбільше ви винні у шантажі чи введенні в оману. Ви мали змогу покласти цьому край, якби пішли в поліцію, хоч як вам це було б неприємно. Ви ж навіть зняли убивство на плівку, а це — речовий доказ.
— Так чи інак, мене б усе одно судили й винесли вирок. Сказали б: хто, як не я, мав би знати, що Тоні схильний до насильства, якщо на нього натиснути, й що я вчинив усе це умисно.
— А вам справді не спадало на думку, що таке може трапитись? — спитав Бельман, не звертаючи уваги на застережливий погляд Крона.
Сигурд Олтман усміхнувся:
— Комісаре, хіба ви не знаєте, що часом найважче — розібратися у власних
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Леопард», після закриття браузера.