Читати книгу - "Діаболік"

Батько Невені притис до підлоги Сенатора фон Фарса. Я поглянула вбік і впізнала ще одну жительку Люміни, яка атакувала Сенатора фон Кантарелла.

Люмінарці. Чому Люмінарці зображають із себе найманих працівників Домітріанів?

Тайрус стояв на платформі й мовчки спостерігав за тим, що відбувається у залі, тоді як Сигна кричала і благала припинити це. Одні наймані працівники метушилися біля тих, хто загинув, кинувшись під ноги Хезерду й Енгвішу, а інші прудко зв’язували руки і ноги Діаболіків, які знепритомніли.

Ніхто не чіпав мене.

А потім ця бурхлива, ретельно спланована діяльність припинилася і половина з найшанованіших людей в Імперії тепер лежала на підлозі, біля ніг іншої половини гостей. Над ними стояли деякі зі знайомих мені Вельмишановних Панів — Ротесези, Амадорси, Волстроми, Спадкоємці фракції Сенатора фон Імпірінс, які лишилися живими. Решта присутніх були Люмінарцями, які видавали себе за найманих працівників. Вони стояли і важко дихали, їхні груди високо здіймалися, а обличчя світилися радістю.

Напевно, Тайрус таємно провіз їх сюди, щоб завдати цього удару.

Безсила і покірна Сигна дозволила Тайрусу знову взяти себе за руку. Зараз він більше походив не на переможця, а на смертельно втомленого чоловіка — чоловіка, який щойно перехитрив давнього ворога, але зовсім не пишався цим.

— Бабусю, — дуже тихо промовив він, — ви вбили мою матір. Мого батька. Мою сестру. Моїх двоюрідних братів. Моїх дядьків. Моїх тіток. А також покійного Імператора — свого улюбленого сина. — Тайрус простягнув руку і торкнувся її щоки, ніби милувався витвором мистецтва. — Невже ви справді вірили, що я дозволив би вам правити за мене, очікуючи, коли гаспид вжалить мене через мою найменшу непокору?

— Слід було залишити тебе помирати в космосі, — видихнула Сигна.

— Але ви не зробили цього, тому що розглядали можливість зради мого дядька. А потім ви спробували знищити мене, і ось, де ми опинилися. Ми дочекалися, поки ви принесете себе в жертву вогню.

Прокинувшись від ступору, я приголомшено дивилася, як жах проступає на обличчі цієї жінки, яка ніколи нічого не боялася.

Вона спустилася з помосту, відсахнувшись від Тайруса, і почала схвильовано озиратися, доки не побачила, що її Діаболіки й союзники лежать без свідомості біля ніг прихильників Тайруса. Він організував цей переворот усього за кілька тижнів після того, як вони змовилися, щоб скинути з трону її сина.

— Я шкодую, що осквернив одну з наших найсвященніших залів цим актом насильства, — сказав Тайрус, — але я повинен був завдати удару там, де вам ніколи навіть на думку не спало б очікувати на напад.

— Ти об’єднався з Ексцесами проти Вельмишановного Панства! — закричала Сигна, із жахом оглядаючи кімнату, ніби побачила перед собою якусь гидоту.

— Я об’єднався з тими, хто прагне рухатися вперед до прогресу, замість того, щоб проживати життя в блаженному невіданні, — просто сказав Тайрус. — Я об’єднався з тими, хто готовий боротися за майбутнє, а не миритися із забуттям. А тепер я даю вам вибір. Ви підете на зустріч своїй смерті, але у вас буде можливість покаятися.

— Покаятися? — перепитала Сигна.

— Я — законний спадкоємець Домітріанів. Я знаю, що збереження нашого роду і цієї Імперії — справа всього вашого життя, тож заради нашої сім’ї покайтеся у своїх гріхах, перш ніж померти.

— Ти хочеш, щоб я спростила тобі життя, перш ніж ти мене вб’єш? — в’їдливо запитала вона.

— Так.

— А що мені з того? Ти збережеш мені життя?

— Ми обидва знаємо, що це неможливо.

Сигна відкрила рота, ніби хотіла посміятися над зухвалістю онука, але в цю мить нарешті усвідомила, у якому становищі опинилася. Її обличчя посіріло.

— Я сама оберу, спати під час подорожі, що очікує мене попереду, чи ні. Ви дасте мені снодійний засіб, щоб я використала його, якщо забажаю. Щось швидкодіюче.

— Дякую, бабусю, за твоє прийнятне прохання, яке я зможу виконати. А тепер перейдемо до виконання вашої частини угоди...

Він жестом запропонував їй знову зійти на поміст.

Сигна примружила очі. Вона повільно піднялася по сходах і повернулася до натовпу, розриваючись між необхідністю зберігати гідність і бажанням молити про спасіння. — Я вбила Рандевальда...

На мить її голос затремтів, і здалося, ніби черству Сигну почали душити сльози.

— Вбила єдине породження моєї утроби, свого найулюбленішого сина. Ця думка постійно переслідує мене, і це триватиме, доки порожнеча смерті не поглине мене. Я вбила багатьох членів своєї родини, але все, що я робила, я робила винятково на благо Імперії, і не шкодую про це.

Тайрус поклав руку їй на плече й зазирнув в обличчя.

— Про що ви забули?

Сигна відкрила і закрила рота. Вона не очікувала подібного.

— Що... ще?

Тайрус не зводив із неї очей, ніби транслюючи їй мовчазне послання. Потім він кивнув головою у мій бік.

Кутки губ Сигни скривилися, її обличчя закам’яніло, ніби вона розмірковувала, чи варте снодійне подібного зізнання.