Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

Глава 23

— Поліні, доньці Сніжани з Марком, сьогодні рік. Вони вирішили, що святкуватимуть на дачі, наскільки знаю, народу планується не надто багато: сім’я, ну й деякі друзі.

— Тієї Сніжани, чиї фотографії ми бачили?

— Так. Треба, до речі, сказати, що нам сподобалося. Нам же сподобалося? — Гліб озирнувся, здобуваючи Настине кивання.

— Дуже, — відповіла Веселова щиро, а потім спробувала згадати, як давно це було. Пів життя тому, не менше. Гліб же продовжив:

— Ось, Самарських ти вже бачила, сьогодні познайомитеся. А, ну і ще… — якби міг, Гліб, напевно, стукнув би себе по лобі — адже ледве не забув про головне, але кидати кермо було не можна, тому чоло не постраждало. — Твоя мама працює в компанії Марка і його батька. Батько теж буде, з дружиною, Мариною, це їхній дім, взагалі-то, тому не дивуйся…

Настя кивнула. Взагалі-то, вона вже нічому не дивувалася. Всю дорогу з міста до дачі Гліб посвячував її в деякі факти біографії людей, у гості до яких вони їхали. І Настині очі періодично збільшувалися до розміру блискучого п’ятака, а потім звужувалися в щілинки. Історії Гліб плів цікаві. І тепер побачити цих людей було чи то цікаво, чи то страшно.

— Загалом, маленька, якось так… — їхня машина з’їхала з головної дороги селища на одну з ліній, зменшуючи хід. Поруч із кутовим парканом уже стояло кілька машин.

Першим з автомобіля вийшов Імагін, дістав із заднього сидіння букет — мамі іменинниці, пакет із милими черевичками для малюків — іменинниці, і ще один із чимось дуже дорогим і вкрай алкогольним — батькові іменинниці, 'маленька' ж трохи загальмувала, вкотре прокручуючи в голові всі важливі імена.

Вона боялася зустрічі з батьками Гліба, їй хотілося запасти їм в серце, вдалося… посередньо. Хоча провиною тому ймовірніше за все не стільки вона сама, скільки їхні життєві обставини. Тепер же дівчина стояла на порозі другого, не менш важливого випробування — сподобатися належало друзям чоловіка.

Майже одразу після дзвінка, хвіртку їм відчинив усміхнений Марк Самойлов. Його Настя впізнала. Пам’ятала ще з часів побачення з Пампушком, ну й кілька разів мигцем вони дійсно перетиналися.

Чоловіки потиснули один одному руки, Насті Марк усміхнувся, як їй здалося, цілком щиро, вона відповіла тим же.

А потім світ навколо закрутився разом із головою через кількість дорослих і дитячих облич, гулу голосів, незліченних запахів…

— Невже теж наважився порозумнішати? — у передпокої до них назустріч вийшла чорнява жінка років тридцяти з хвостиком. Сплеснула руками, оглядаючи нещодавно прибулих пильним поглядом, а потім підійшла, технічно витягуючи букет із рук Імагіна. — Щось рано, Глібко. Я думала, довше протримаєшся… Марина, — жінка обернулася до Насті, простягаючи руку, яку Веселова потисла. Її ніби просканували, окинувши уважним поглядом із ніг до голови, після чого кивнули, відступаючи. — Вітальню діти вже рознесли, тому ми вирішили, що накриємо в альтанці, хвилин через п’ятнадцять будемо сідати за стіл, а поки можна руки помити, прошу, у загальному…

Руки вони помили швидко, а потім потрапили в справжнісінький балаган.

Настя, яка викладала дітям, мала б бути готовою до того, що являє собою безліч дітей у замкнутому просторі, але… виявилася абсолютно не готовою.

Діти різного віку носилися по кімнаті, збиваючи на своєму шляху один одного, верещачи та ніяк не реагуючи на прохання дорослих вспокоїтися.

Дорослих тут теж було досить, але музику замовляли, безумовно, не вони.

Настя була представлена ​​всім, усі були представлені Насті, хто запам’ятав її, а кого вона — питання друге. Не встигло це статися, як у кімнаті знову з’явилася та сама Марина, яка, судячи з усього, є господинею будинку, запрошуючи компанію пройти в альтанку.

Першими в тому напрямку помчали знову-таки діти: було вирішено розпочати вечерю з десерту. Точніше задобрити маленьких чортиків солоденьким, а потім пустити з миром, дозволяючи розносити будинок далі, щоби спокоєм можна було насолодитися й дорослою компанією.

Сніжану Настя визначила загалом без особливих проблем. Симпатична блондинка при надії тепло їй усміхнулася, а потім навіть особисто підійшла, щоби познайомитися.

Трохи соромлячись, Настя тут же випалила, що вони з Глібом бачили її фотографії і їм вони дуже подобалися, на що Сніжана хмикнула, сказавши, що після кожної виставки клянеться, що ця остання, а потім укотре впрягається в це заняття, наповнене муками.

— Чому наповнене муками?

— Бо насолоджуєшся рівно один вечір, коли презентуєш, а до цього нескінченно довго страждаєш, розчаровуючись у собі, сумніваючись, працюючи, зрештою. Задоволення мазохіста, загалом, — Сніжана усміхнулася, Настя у відповідь теж.

— Я дещо знаю про задоволення мазохістів, — Самойлова здивовано підняла брову, ніби просячи уточнити, Туся не стала таїти секрет, — я танцюю…

— Ооо, — розмова могла б продовжитися, але до них підійшли чоловіки, вимагаючи уваги до себе й заставленому їжею столу.

Довелося розходитися, займаючи місця відповідно до придбаних квитків.

Говорили за цим столом про все на світі. На чолі — Самойлов старший, батько Марка, поруч із ним з одного боку — Марина, з іншого — син, а потім його дружина, далі — жінка у роках, Глафіра, якщо Настя правильно розчула, Самарський із дружиною, інші люди… багато. Навіть без дітей, і то багато. І всі говорять — по черзі та в унісон, голосно й пошепки.