Читати книгу - "Прокляття рейлі, Вікторія Сурен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
✯✯✯
Носки вже далеко не білих кросівок штовхають камінець доріжками студентського парку, який огортає справжня осінь. Більше ніхто не підтримує температуру повітря задля зручності гостей, тому без пальта не обійтися. Минуло два дні, і я досі сама. Прикольно.
Мій день — це прогулянки до їдальні, сидіння в парку або в Інес, вдаючи, що не тікала, та ридання в лісі, де ніхто не почув би мене. Я економлю краплини сили Люци всередині, щоб не померти на самоті, бо Суджі більше не допомагатиме мені. Ру не кидатиме м’яча у голову, щоб ще більше роздратувати, а Люци не носитиме на руках до медкорпусу.
Отак.
На третій день самотності та божевілля я вийшла на двір близько обіду, вдягнувши сірий тренч, який взяла в ательє. Сиділа на лавці та дослухалася до розмов учнів.
Чую, як рейлі гуртуються, пояснюючи одне одному, що всім слід по черзі з’явитися в Інес. Вона нарешті винайшла особливі ліки, що вгамують раптові випади сили. Кажуть, що над ними також працювали наймогутніші алхіміки Феєріалу.
Класно.
Мені байдуже. Не хочу лікуватися, не хочу йти назустріч і через це знову ладна розплакатися, розмазавши туш по щоках. Я не можу переступити через своє горе, гордість та біль, ладна померти.
Як би сильно мені не боліло через те, що отак кинула Люци, не можу пробачити того, що він брехав мені. Всі істинні маги нахабно замулювали рейлі очі, приховуючи правду.
Виродки.
Мої оголені ноги в спідниці трохи тремтять через вітер. Слід поїсти. Це єдине, що я змушую робити себе кожного дня. Дбати про базові потреби. Скидаю із себе тренч, перекинувши його через лікоть, та йду.
Я така зламана та знищена, що навіть не озираюся на студентів. Навідаюся до їдальні, знову візьму чогось жирного, а тоді назад у ліс.
Продовжувати займатися самознищенням.
Я раптом спиняюся. Підводжу голову на головний вхід і не можу витримати того обурення, яке раптом закипає всередині. Вони затягли мене до цього світу, зробили рабою, стерши спогади в усіх знайомих та викресливши мене з переліку мешканців Землі, а я натомість ходжу тут, похнюпивши носа, та страждаю? Мучу себе, хоча маю мучити їх?
Диявол, що зі мною? Що зі мною стало!?
Я розклеїлася, впала так низько, що навіть на коліна не підводжуся, і при цьому продовжую страждати, жаліючи себе!
Де та Дінара, яка вдарила одного з найсильніших магів у перший день в академії!? Дінара, яка погрожувала ректорові смертю, огризалася на всіх підряд та не дозволяла й пальцем себе торкнутися!? Де дівчина з кордонами, самоповагою та залізним серцем!?
Я пришвидшуюся, вбігши через головний корпус до академії. Сама не розумію, що збираюся робити, коли оминаю учнів, забігаючи на бокові сходи на другий поверх до найзаможнішого крила.
Вони хочуть мене скривдити, зробити боляче, показати, що я не маю вибору. Та навіть якщо це так, я принаймні стоятиму на ногах, не піддаючись цим ударам, і битиму їх по обличчю у відповідь. Всіх. Я перетворю їхнє життя на пекло й знайду тих, хто допоможе мені це зробити. Перетворю життя на жовч.
Коли ноги заносять мене до крила заможних студентів, шлях раптом перекриває невисока постать. Я ледве не влітаю в Мірабель, одразу завівши очі під повіки:
— Знову ти!
Під червону спідницю Мірабель одягла чорні капронові колготи та чорні туфлі на невеликих квадратних підборах. Очі, як завжди, палають невдоволенням та власною перевагою, бо вона ж бо з багатого роду! Яка цаца! На голові зачіска-корзинка. Сорочка з мереживом та пухкими рукавами аж блищить, обшита сріблом.
От тільки її каблучку династії однаково вкрала саме я. І бісові гроші так само!
— І тобі привіт, люба, — починає Міра.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прокляття рейлі, Вікторія Сурен», після закриття браузера.