Читати книгу - "Орієнталізм"

до великого реґіону, який він вважав чужим у відношенні до свого рідного, орієнталізм не зумів ототожнити свою практику з людським досвідом, не зумів навіть подивитися на неї як на людський досвід. Світовій гегемонії орієнталізму й тим засадам, на яких він стоїть, тепер можна кинути виклик, якщо ми зуміємо здобути для себе користь із того властивого двадцятому сторіччю загального піднесення до політичної й історичної самосвідомості, яке відбулося з такою кількістю народів на землі. Якщо цій книжці судилося бодай якось прислужитися в майбутньому, це буде скромний внесок до цього виклику разом із застереженням про те, що системи думки, такі, як орієнталізм, силові дискурси, ідеологічні фікції, — тобто кайдани, {425} викувані самою людиною, — надто легко виготовляються, легко застосовуються і зберігаються. А передусім я маю надію на те, що мені вдалося переконати мого читача в тому, що відповіддю на орієнталізм не повинен бути оксиденталізм. Жоден колишній «орієнтал» не радітиме на думку, що, залишившись орієнталом, він тепер імовірно — і дуже імовірно — муситиме вивчати нових «орієнталів» — чи то «оксиденталів» — власного виготовлення. І якщо знання орієнталізму може принести якусь користь, то це буде нагадування про те, що завжди існує велика спокуса, яка може призвести до деґрадації знання, будь-якого знання, в будь-який час. Нині, можливо, більшою мірою, аніж колись.

Зміст < < < 1 2 3 4 5 6 7 8 > > >

ПІСЛЯМОВА

I

Я закінчив писати «Орієнталізм» наприкінці 1977 р. й опублікував його через рік. Він був єдиною книжкою, яку я написав, не роблячи в ній перерви, бо від дослідницьких пошуків до кількох чернеткових варіантів, а потім і до остаточної версії ніщо надовго не відривало мене від неї. За винятком одного року, який я провів як член університетської ради в Стендфордському центрі підвищення кваліфікації в біхевіористських науках, у дуже цивілізованому оточенні та з мінімальним академічним навантаженням, я мав дуже мало підтримки й зацікавлення зовнішнього світу. Мене заохочували до праці один або двоє друзів та мої найближчі родичі, але було вельми неясно, чи дослідження способів, у які влада, наука й уява двохсотрічної традиції в Європі й Америці дивилися на Середній Схід, на арабів та іслам, могло зацікавити широкий загал читачів. Я пригадую, наприклад, що спочатку мені було дуже важко зацікавити якогось серйозного видавця в своєму проекті. Скажімо, одне академічне видавництво не дуже впевнено запропонувало мені доволі скромний контракт на невеличку монографію, настільки мало обнадійливим видавався тоді мій задум. Але, на моє щастя (я вже згадав, як мені поталанило з моїм першим видавцем на першій сторінці своєї книжки, в «Словах подяки»), ситуація змінилася на краще дуже швидко, коли я вже закінчив цю книжку.

Як у Америці, так і в Англії (де в 1979 р. вона з’явилася окремим виданням), книжка привернула до себе велику увагу, частина відгуків (як і слід було сподіватися) були ворожими, частина — позитивними і сповненими щирої підтримки. Вже в 1980 р. з’явилося французьке видання, а за ним — ціла низка перекладів, кількість яких зростає до сьогодні і чимало з яких спричинилися до суперечок та дискусій мовами, що в них я некомпетентний. З’явився друком дуже важливий для мене {427} переклад арабською мовою, який зробив сирійський поет і критик Камаль Абу Діб і який досі є предметом гострих дискусій. Далі я розповім про це трохи більше. Потім «Орієнталізм» був перекладений японською, німецькою, португальською, італійською, польською, іспанською, каталонською, турецькою, сербо-хорватською і шведською мовами (в 1993 р. він став бестселером у Швеції, що подивувало тамтешнього видавця не меншою мірою, ніж мене). Ще кілька видань (грецькою, російською, норвезькою та китайською мовами) або готуються, або ось-ось мають вийти. Дійшли до мене чутки й про інші європейські переклади, як повідомили мене, готується й ізраїльська версія. Були опубліковані неповні піратські переклади в Ірані та Пакистані. Чимало з перекладів, про які я знаю сам (зокрема, японський), вже перевидано; вони досі друкуються й дають там поживу для дискусій, що виходять далеко за ті рамки, про які я думав, коли писав книжку.

Результатом усього цього стало те, що «Орієнталізм», майже в стилі Борґезе, перетворився на кілька різних книжок. І тією мірою, якою я був спроможний переглянути й зрозуміти ці послідовні версії, цей дивний, іноді тривожний і, безперечно, бездумний поліморфізм, я хотів би обговорити це тут, спробувавши внести в уже написану мною книжку те, що сказали про неї інші на додачу до того, що написав після неї я (вісім чи дев’ять книжок і багато статей). Звичайно ж, я спробую виправити неправильні прочитання, а в кількох випадках і свідомі перекручення.

Проте я збираюся поговорити також про арґументи й інтелектуальні висновки, які засвідчують корисність «Орієнталізму» в способи, які я свого часу міг передбачити лише почасти. Я зроблю це не для того, щоб з кимось поквитатися чи повихваляти себе, а з метою показати, що існує набагато більш широке відчуття авторства, яке виходить далеко за межі егоїзму одинаків, що ними ми себе почуваємо, коли беремося за якусь творчу працю. Бо з усіх поглядів «Орієнталізм» тепер видається мені колективною книжкою, що, певно, стоїть набагато вище від мене як свого автора, ніж я міг сподіватися тоді, коли її писав. {428}

Дозвольте мені почати з одного аспекту реакції на книжку, який завдає мені найбільше прикрості, і сьогодні (в 1994 р.) я, мабуть, докладаю найбільших зусиль для того, щоб його прояснити. Я маю на увазі приписуваний їй антивестернізм, як це було заявлено хибно й досить одноголосно коментаторами, як вороже, так і приязно налаштованими до мене. Цей закид мені має два аспекти, які іноді викладаються разом, а іноді — окремо. Перший — це, що феномен орієнталізму є синекдохою або мініатюрним символом усього Заходу, отож має розглядатися як загальна репрезентація Заходу в цілому. Виходячи з такого припущення, арґументація доходить кінцевого висновку, що, отже, весь Захід є ворогом арабського й ісламського, а слідом й іранського, китайського, індійського та багатьох інших неєвропейських народів, які потерпіли від західного колоніалізму і західних упереджень.

Другий аспект цього адресованого мені закиду — не менш далекосяжний. Ідеться про те, що я мовбито стверджую, що хижацький Захід і орієнталізм несправедливо скривдили іслам та арабів. (Зверніть увагу на те, що терміни «орієнталізм» і «Захід» тут злилися воєдино.) А що це так, то я використав саме існування орієнталізму й орієнталістів