Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Вас ніколи не примушували приховувати правду? Я по вашому обличчю бачу, що ні. До того ж ви не жінка, не заблудна жінка.
Якийсь час вони дивилися у вічі одне одному, потім Пітер запитав:
— Донна Маргарет справді померла?
— Я не знаю, мені так сказали. — І, ніби перелякавшись, що вона викаже себе, Інеса відвернулася й швидко вийшла з кімнати.
Минали дні. Пітер потроху почав одужувати. Але йому так і не вдалося з’ясувати, де він перебуває й чому. Все, що він знав, зводилось до того, що він був бранцем у розкішному палаці. Та в цьому він не був упевнений — стрілчасті вікна однієї зі стін були замуровані. До нього ніхто не приходив, за винятком прекрасної Інеси та мавра, який або був глухий, або не розумів по-іспанськи. Щоправда, були ще жінки, служниці, всі як одна вродливі, але їм не дозволялося наближатися до нього. Пітер бачив їх лише здалеку.
Таким чином, єдиною співрозмовницею Пітера була Інеса, і їхні стосунки дедалі ставали дружніші. Тільки одного разу вона наважилася підняти краєчок вуалі, за якою ховались її думки. Минуло багато часу, перш ніж Інеса стала більше довіряти Пітерові. Щодня він ставив перед нею запитання, і щодня вона без тіні роздратування чи бодай досади уникала прямої відповіді. Обоє добре розуміли, що кожен з них намагається перехитрити іншого, та поки що Інеса мала перевагу в цій грі, яка їй, мабуть, подобалась. Пітер розпитував її про безліч речей — про іспанське королівство, про мавританський двір, про небезпеку, що загрожує Гранаді, вона мала пережити облогу. Всі ці питання вони обговорювали разом, при цьому Інеса виявляла неабиякий розум. Тому-то Пітер був поінформований про політичні події, що відбувалися в Кастилії та Гранаді, і досить серйозно поліпшив свої знання іспанської мови.
Проте, коли він несподівано — а це він робив за будь-якої слушної нагоди — знову запитував її про маркіза Морелла, про Маргарет чи про Кастелла, вираз її обличчя змінювався, вона ніби німіла.
— Сеньйоре, — мовила якось сміючись Інеса, — ви хочете довідатись про таємницю, яку я, може, й розкрила б вам, якби ви були моїм чоловіком або коханцем, але ви не можете розраховувати на те, щоб довідатись про неї від доглядальниці, життя якої залежить од того, як вона її береже. Це не значить, що я хочу, аби ви стали моїм чоловіком чи коханцем, — додала вона, нервово сміючись.
Пітер серйозно подивився на неї.
— Я знаю, що ви не хочете цього, — сказав він, — чим би я міг привабити таку чарівну і вродливу жінку, як ви?
— Проте ви, здається, привабили англійку Маргарет, — швидко й роздратовано відповіла вона.
— Приваблював, ви маєте на увазі. Адже ви казали мені, що вона померла.
Зрозумівши, що вона припустилась помилки, Інеса прикусила губу.
— Але, — продовжував Пітер, — хоч це, певне, не так важливо для вас, я маю сказати, що ви зробили мене своїм гарним другом.
— Другом? — перепитала Інеса, широко розкривши свої великі очі. — Про що ви кажете? Хіба така жінка, як я, може знайти друга в чоловікові, молодшому за шістдесят років?
— Схоже на те, — усміхнувся Пітер.
Легко вклонившись йому, Інеса вийшла із кімнати. Через два дні вона з’явилася знову, очевидно, дуже занепокоєна.
— Я вже думав, що ви зовсім залишили мене, — зустрів її Пітер. — Дуже радий вас бачити. Я стомився від цього глухого мавра і від цієї розкішної кімнати. Мені хотілося б подихати свіжим повітрям.
— Я здогадувалася про це і прийшла, щоб провести вас у сад.
Пітер підскочив од радості, схопив свій меч, якого дозволили залишити, й почав його налаштовувати.
— Він вам не знадобиться, — зауважила Інеса.
— Я думав, що він мені не знадобиться й на тому заїжджому дворі… буркнув Пітер.
Інеса зареготала і поклала руку на його плече.
— Слухайте, мій друже, — прошепотіла вона, — ви хочете погуляти на свіжому повітрі, чи не так? Окрім того, вас дещо цікавить. І я хочу розповісти вам. Але тут я не смію цього робити — стіни теж мають вуха. Ну, а коли ми гулятимемо в саду, чи не буде для вас тяжким покаранням обняти мене за талію? Адже вам ще потрібна допомога.
— Запевняю вас, що це аж ніяк не буде для мене покаранням, — усміхнувся Пітер. Зрештою, він був чоловік, до того ж молодий, а талія в Інеси теж була чудова, як і вона сама. — Проте, — додав він, — це можуть неправильно витлумачити.
— Абсолютно правильно, я й хочу, щоб це було неправильно витлумачено. Не мною, звичайно. Адже я знаю, що анітрохи не цікавлю вас і що ви з таким самим задоволенням обнімете цю мармурову колону.
Пітер спробував заперечити їй, але Інеса зупинила його.
— О, не намагайтесь обманювати, у вас це навряд чи вийде! — роздратовано промовила вона. — Якби у вас були гроші, ви спробували б заплатити мені за ваш догляд, і хтозна, я, можливо, взяла б їх. Зрозумійте: або ви повинні зробити те, що я кажу, тобто вдавати закоханого, або нам не можна йти разом у сад.
Пітер усе ще вагався, підозрюючи змову, але Інеса нахилилась до нього так, що її вуста майже доторкнулися до його вуха, і прошепотіла:
— Я не можу сказати вам, яким чином, але можливо, — я повторюю: можливо, — вам пощастить побачити останки донни Маргарет. Ну, ось, — додала вона, гірко усміхнувшись, — тепер ви цілуватимете мене весь час, чи не так? Нетяма, не сумнівайтеся. Скористайтеся з цієї нагоди, може, вона не повториться.
— З якої нагоди? Поцілувати вас? Чи щось інше?
— Це ви побачите, — відповіла вона, знизавши плечима. — Ходімо.
Пітер, вагаючись, пішов за нею. Інеса провела його в кінець кімнати до дверей,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет», після закриття браузера.