Читати книгу - "Хіморода, Анастасія Тоцька"

Через кілька днів на роботі Агнеса обрала найкращий проєкт, архітектора Павла і наступний крок, це зустріч із замовником, для обговорення деталей, матеріалів та приблизної вартості. Замовник знов захотів зустрітись у тому ж кафе. Ситуація безвихідна, але що ж робити?

Єремій та Агнеса були вдома та готувались до поїздки, як раптом у двері хтось подзвонив.

— Хто це? — здивовано питає Єремій.

— Подивись.

Хлопчина підійшов і відчинив двері. Це була Ліда.

— Привіт Агне... а Ви хто? — здивовано питає жінка.

— Я Єремій.

"Красунчик. Чоловік? Ні, занадто молодий. Хлопець?"

— А де Агнеса? — стиснувши зуби питає Ліда.

— Агнесо Адамівно, це до Вас!

Дівчина підійшла до дверей.

— Ой, Агнесо! Привіт! Як справи? Слухай, у мене сьогодні день народження, пригощаю тортиком! — Ліда простягнула шматочок тортика у коробочці дівчині, відкрила і подала ложечку.

— Спробуй! Він такий смачний!

Дівчина опустила погляд на тортик і злісно підняла очі на Ліду. Агнеса посміхнулась і швидким рухом вхопила рукою торт з коробки і запхнула його до рота Ліди, потім опустила і струсила руку від крихт і крему у коробку жінки.

— Не люблю солодке.

— Ти!!! Що ти?!!! — кричала Ліда.

— Агнесо Адамівно..!

Єремій поспішив відвести дівчину від дверей поки ще щось не сталось.

— Ти здуріла?!

— Пробачте! Пробачте! — вибачався Єремій швидко закриваючи двері, а потім спитав в Агнеси: Навіщо Ви це зробили, на Вас бішений собака напав?!

Агнеса відвернула погляд від хлопця і продовжила збори.

— Перевдягайся, скоро будемо їхати.

Єремій у ступорі.

"Іноді, їжа, яку наполегливо пропонують, навіть змушують з'їсти, особливо без приводу, може бути незвичайною. Заговореною на якісь біди. Тортик на день народження? Чи не досить дивно? У мене і так достатньо клопотів", — думала собі Агнеса.

Через деякий час колеги вирушили у дорогу. Єремій ніяково сидів на передньому сидінні дивлячись у вікно, йому було якось соромно почати розмову.

"Що це був за цирк? Як це розуміти?"

— Навіщо Ви це зробили?... — обережно спитав Єремій.

— Яке тобі діло?

— Ну справді, повинен же бути якийсь привід?

— Я її вдруге бачу.

— Ну може вона хотіла здружитись?

— Вона вже робила мені підклад. Думаєш, вона хоче дружити?

— Підклад? Типу на біду чи горе? І Ви у це вірите?

— Ну ти ж бабці тій повірив.

— Тій, що ми зустріли минулого разу? Вона правду сказала, а це вже щось нереально-магічне.

Агнеса злісно закотила очі і продовжила кермувати.

— Якщо цього разу, ми зустрінемо ту бабусю, то дослухаємо її, добре?

— Це ж як ровинно пощастити, щоб ми зустріли її вдруге?

— Якщо буде так, то це точно доля!

Агнеса посміхнулась.

— Ну хай, будеш слухати її казки.

Колеги знов зустрілись із замовником у тому кафе, яке рисував Єремій, і кілька годин обговорювали план і матеріали, а також їх вартість. За цей час були записані усі правки і залишалось лиш кілька кроків до початку будівництва.

— Я зв'яжусь із Вами, коли буде готовий перелік усих матеріалів та їх вартість.

— Дякую, Агнесо Адамівно, сподіваюсь на Вашу швидку роботу, будівництво готелю може зайняти роки, не хотілося б довго чекати ще й на суму. Розумієте, так? Ну щож, гарного дня, до зв'язку, — із цими словами замовник встав зі свого місця за столиком у кафе і вийшов на вулицю.

— Агнесо Адамівно, бажаєте чогось попоїсти? У меню пропонують вареники із вишнею, замовимо?

— Вареники?

— Борщ ми вже куштували, тим більше, минулого разу Ви сказали, що любите вареники з вишнями.

— Добре, давай поїмо вареників.

Колеги замовили їжу і Єремій почав розмову:

— Через кілька днів я зможу отримати свою зарплату, тоді віддам Вам витрачені на мене кошти й орендую якусь квартиру, щоб з'їхати від Вас і більше не тривожити. Я Вам дуже вдячний за те, що допомогли мені!

Агнеса трохи опустила очі, потім швидко підняла їх на Єремія і сказала:

— Добре.

"Так сухо", — думав хлопчина.

Колегам вже зовсім скоро винесли їжу і вони могли насолодитись смачними вареничками.

Тим часом у квартирі Ліди зібрались усі подруги, окрім Клави. Ліда точно мала що розповісти про свій ранок:

— Ну, що там сталося? — питала Лада.

— Дівчата, наш план провалився! Жах, вона просто запхала цей торт мені до рота!

— Вона на стільки жорстока?! Ми ж продумали кожен крок! Як можна було так вчинити із людиною, у якою день народження?! — хвилюється Софія.

— Думаю, це Клава з нею за одне і поділилась нашими планами і думками, — відповідає Ліда.

— З голкою вона сама додумалась. Може із тортом теж саме? Тоді вона справді страшна жінка! — каже Ніна.

— Звідки їй це може бути відомо взагалі? — питає Ксенія.

— Думаю, ми були праві, вона точно щось має спільне з відьомством! — каже Софія.

— Ще є якісь способи її вигнати?

— Мотузка з волосся... яйце... — сьогодні займемось мотузкою, — пропонує Ліда.

— Було б добре провчити Клаву. Мотузку з волосся і вузликами, треба покласти у квартиру, Агнеса точно не впустить, а от Клава... — роздумує Софія.

— Тоді як із яйцем, може знов краще голку?

— Ой дівчата, хлопець! — згадала Ліда.

— Хлопець?! — здивовано питають дівчата.

— Так, у її квартирі мене зустрів хлопчина. Такий... молодий, гарний... і наївний. Це прекрасна можливість! Принесу кілька і скажу, що це домашні, а виявиться, що вони незвичайні, але вже буде пізно, — натякнула Ліда.

— Як хтось міг закохатись у таку гадюку?! — злісно питає Ксенія.

— На зовнішність повівся, — крізь зуби процідила Ніна.

— Душа вже для чоловіків не головне, — каже Ліда: тільки б ніжки гарні і талія вузька.

— Все, за роботу! Досить тут хникати! Треба виганяти Агнесу з нашого дому! — спонукає Софія.

В цей час Агнеса та Єремій вже встигли пообідати, а на виході...

— Я не збиралась сьогодні йти сюди, якби хлопчина того не бажав.